Транспортна іммобілізація при переломах нижньої щелепи
Транспортну іммобілізацію (мал..9) проводять тимчасово до надання лікарської допомоги в лікувальному закладі. Її необхідно здійснювати не тільки при вивихах або переломах, але й при підозрі на них, а також при великих пошкодженнях м’яких тканин, ранах. Розрізняють імпровізовану іммобілізацію, коли використовують підручні засоби або здорові ділянки тіла хворого. В якості підручних засобів можна використовувати палицю, шматок дошки, пучок гілок або соломи і т.д.
Найбільш розповсюдження отримали фіксаційні сітчасті шини Фільберга та Крамера, які виготовлені різного діаметра. Вони легкі, міцні та одночасно добре згинаються, що дозволяє надати їм будь якої форми, необхідної для іммобілізації тієї або іншої ділянки тіла.
При накладанні сітчастої шини її попередньо моделюють відповідно до тієї ділянки тіла, на яку вона буде накладена. Так, при переломі плечової кістки шина повинна починатися від внутрішнього краю лопатки здорового боку, йти вздовж зовнішньої поверхні напівзігнутої в ліктьовому суглобі приведеної руки і закінчуватися, дещо виступаючи за кінчики пальців.
При пошкоджені передпліччя верхнім рівнем шини повинна бути середня третина плеча, нижнім – кінці пальців.
Мал.9 . Транспортні шини: а —драбинчаста (Крамера); б— лубкова; в— сітчаста; г— Дітеріхса; д — надувна (пневматична); е — вакуумні носилки.
При переломі ключиці для іммобілізації відламків використовують пов’язку Дезо або косинкову пов’язку з валиком, вкладеним у пахвину впадину, або вісімкоподібну пов’язку.(мал. 10). При переломі кісток верхньої кінцівки, пошкодженні плечового або ліктьового суглобів іммобілізацію проводять шиною Фільберга або Крамера
Мал. 10. Іммобілізація верхньої кінцівки при переломі кісток передпліччя: а) моделювання шини і її фіксація; б, в) іммобілізація кінцівки в закінченому вигляді.
При відсутності стандартних засобів транспортну іммобілізацію при переломі плеча у верхній третині проводять за допомогою косинкової пов’язки: в підпахвинну ямку кладуть невеликий ватно-марлевий валик і фіксують його бинтом до грудної клітки через здорове плече. Після цього кінцівку згинають у ліктьовому суглобі під кутом 60° і підвішують косинкою до шиї, плече прибинтовують до тулуба.
При іммобілізації передпліччя і кисті застосовують малу драбинчасту шину, до якої прибинтовують кисть і передпліччя з фіксацією променевозап’ясткового і ліктьового суглобів. Рука зігнута в ліктьовому суглобі, кисть після накладання шини підвішують на косинці. При відсутності спеціальних шин передпліччя підвішують на косинці або іммобілізують за допомогою дошки, картону, фанери з обов’язковою фіксацією двох суглобів.
При переломі стегна, пошкодженні кульшового і колінного суглобів застосовують шини Дітеріхса.
Для іммобілізації стегна можна використовувати шини Крамера, з’єднані між собою. Їх накладають по зовнішній і задній поверхнях кінцівки. Іммобілізація трьох суглобів у цих випадках є обов’язковою.
При переломі кісток гомілки застосовують шини Крамера, при цьому створюють нерухомість кінцівки останнім часом використовують пневматичні шини.
19. Накладання шини Крамера, Дітеріхса:
Переломи кісток гомілки виникають під дією сильної прямої чи непрямої травми і супроводжуються значним пошкодженням м’яких тканин. Переломи кісток гомілки часто супроводжуються шоком, тому необхідно насамперед провести протишокові заходи (знеболювання, зігрівання тіла хворого, іммобілізація кінцівки).
Для транспортної іммобілізації при переломах кісток гомілки здебільшого використовують дротяні шини. Велику дротяну шину Крамера модулюють на неушкодженій кінцівці за контурами гомілки, особливо під п’яткою та ахіловим сухожиллям. Шину накладають по підошвенній поверхні ступні, яка встановлена під прямим кутом до вісі ноги, по задній поверхні гомілки, колінного суглоба та стегна. Додатково до зовнішньої та внутрішньої поверхнів гомілки накладають дві малі дробинчасті дротяні шини від ступні до середини стегна, які разом з великою шиною Крамера бинтуються до кінцівки (мал 11).
Мал. 11. Транспортна іммобілізація при переломі гомілки
а) перший етап; б) другий етап.
При накладанні шини Дітеріхса спеціальний пристрій для стопи прибинтовують до її підошвової поверхні. Зовнішню, довшу, планку шини (зовнішній костиль) розсувають і закріпляють з таким розрахунком, щоб вона починалась від підпахвинної впадини і доходила до стопи, де вставляється в зовнішню металеву провушину підошвової частини пристрою і виступала від неї на 8-10 см. Внутрішню частину шини (внутрішній костиль) потрібно підготувати таким чином, щоб вона впиралась у пах і проходила через внутрішню металеву провушину підошвової частини пристрою стопи і виступала від неї теж на 8-10 см. Кінцеву (шарнірну) частину згинають під кутом 90° і вставляють у паз кінця зовнішньої частини шини. На кінцівці шину фіксують циркулярними або косоподібними ходами бинта. Зверху зовнішню частину шини фіксують бинтами або ременями. За допомогою палички-закрутки здійснюють витягнення кінцівки за підошвову частину шини (мал. 12 ).
Мал.12. Загальний вигляд шини Дітеріхса: а) пристрій для стопи; б) внутрішня планка; в) зовнішня планка; г) вигляд накладеної та фіксованої шини; д) витягнення кінцівки за допомогою шнура і палички-закрутки.
Якщо не має шини Дітеріхса, можна використовувати драбинчасті шини, дотримуючись правил накладання та точок фіксації, але без витягнення, що не має ефекту у цьому випадку.
20. Накладання пов’язок:
Пов’язки на головунакладають бинтом шириною 5-8 см. Вони можуть бути: простими або поворотними. їх накладають таким чином: спочатку покривають поворотними турами бинта склепіння черепа в сагітальному напрямку, а потім ці тури фіксують коловою пов’язкою. Можна застосовувати іншу методику – спочатку накладають закріплювальні тури навколо голови, потім бинт перегинають на лобі і ведуть по боковій поверхні голови вище попереднього туру до потилиці, де роблять другий перегин і покривають бокову поверхню протилежної сторони, після чого їх фіксують коловими турами. В такому порядку бинтування продовжують до тих пір, поки повністю не закриють склепіння черепа (мал. 13 а, б, в).
Мал. 13Бинтові пов’язки на голову: а) поворотна; б) шапочка Гіппократа; в) шапочка-чепець.
Шапку Гіппократанакладають за допомогою двоголового бинта або двох бинтів. Роблять коловий хід навколо голови нижче потиличного виступу. Після перехресту бинтів у потиличній ділянці однією рукою проводять голівку бинта через склепіння черепа на лоб, де його закріплюють коловим туром. Ці прийоми повторюють до тих пір, поки не буде закрите склепіння. Сагітальні тури бинта повинні поперемінно накладатися вправо і вліво від першого сагітального туру.
Чепецьє більш простою, зручною і надійною пов’язкою. Кусок бинта довжиною 60-100 см кладуть на тім’яно-скроневу ділянку спереду вушних! раковин.
Накладають перший горизонтальний тур навколо голови, при цьому хворий утримує кінці зав’язки в натягнутому стані. Потім бинт перекидають над зав’язкою, підводять його під неї і ведуть назад, закриваючи потилицю.
На протилежному боці бинт знову обводять навколо зав’язки і ведуть його до переду, прикриваючи лоб. Ці прийоми повторюють до повного закриття черепа. Кінець бинта фіксують до однієї із зав’язок.
Пов’язка на одне око(мал.14, а). Спочатку накладають циркулярні закріплювальні ходи, потім у потиличній ділянці опускають бинт під вухо і проводять косо вверх по боковій поверхні щоки і закривають хворе око, після чого закріплюють циркулярним туром висхідний. При накладанні пов’язки на праве око бинт ведуть зліва направо, на ліве – навпаки.
Пов’язка на обидва ока(мал.14, б). Бинт фіксують двома горизонтальними турами навколо голови. Потім його ззаду опускають вниз, ведуть під правим вухом догори і закривають праве око, після чого ведуть горизонтально навколо голови і далі в ділянці лоба – під ліве вухо, закриваючи ліве око. Цей порядок повторюють до завершення пов’язки. Фіксують її горизонтальними колами бинта.
Пов’язка на вуха, або “неаполітанська пов’язка”(мал. 14, в). Спочатку накладають циркулярні фіксуючі тури, потім продовжують бинтувати таким чином, що кожний наступний тур розташовується нижче попереднього аж до повного закриття вуха і соскоподібного відростка.
Мал. 14 Бинтові пов’язки на очі: а) на одне око; б) на обидва; в) пов’язка на вуха.
Вуздечку(мал. 15 ) накладають при ушкодженнях нижньої щелепи. Для її фіксації спочатку роблять два горизонтальні фіксуючі тури навколо голови, потім у ділянці потилиці бинт ведуть вниз під правим вухом на бокову поверхню шиї і під нижню щелепу, далі – вертикально попереду лівого вуха на тім’я.
Мал. 15. Етапи накладання пов’язки „вуздечка”
Після цього накладають декілька вертикальних турів для надійної іммобілізації щелепи і далі від підборіддя бинт ведуть по другому боці шиї на потилицю з переходом на горизонтальні закріплювальні ходи.
Пращоподібні пов’язки(мал. 16 а, б) накладають на ніс, підборіддя, нижню щелепу, голову. Пращу виготовляють з марлі, широкого бинта або стрічки матерії, у яких розрізані кінці. Середня частина її забезпечує закриття ушкодженої ділянки тіла.
Мал. 16. Пращоподібні пов’язки: а) на ніс; б)на підборіддя.
Пов’язки шиї.Бинтування передньої частини шиї проводять за допомогою хрестоподібної пов’язки на потилицю, чергуючи її ходи з циркулярними турами (мал. 17 а, б, в). При бинтуванні задньої частини шиї застосовують циркулярні ходи, укріплюючи їх восьмиподібними турамина голові або хрестоподібною пов’язкою грудної клітки.
Мал. 17. Бинтові пов’язки на шию: а) на передню поверхню; б) задню; в) задню поверхню і спину.
Восьмиподібна пов’язка на потилицю, задню частину шиї і спину починається з накладання двох ходів бинта навколо голови на рівні лоба, після чого бинт ведуть над лівим вухом вниз на шию, обходять її справа та спереду і по задній поверхні її переходять на голову. Потім бинт ведуть над лівим вухом у косому напрямку вниз на ділянку потилиці, потім навколо шиї і знову вгору на голову. Пов’язку закріплюють навколо голови.
Источник
Іммобілізація відламків при пошкодженнях щелеп має свої особливості і вимагає застосування різноманітних фіксуючих шин і апаратів – від найпростіших стандартних пов’язок до ортопедичних апаратів складної конструкції. Найпростішу іммобілізацію фрагментів пошкодженої щелепи слід обов’язково проводити вже на перших етапах надання першої допомоги, так як раннє закріплення відламків обумовлює подальший успіх лікування перелому.
Транспортна іммобілізація. Тимчасове закріплення ушкодженої щелепи досягається за допомогою звичайної головної пов’язки (мал. 95), що накладається в якості тимчасової підтримуючої пов’язки при переломах нижньої щелепи. Ці пов’язки накладають за загальними правилами десмургии.
Рис. 95. Проста головна пов’язка.
У разі відсутності перев’язувального матеріалу при наданні першої допомоги можна зробити імпровізовану пов’язку з будь-якого шматка матеріалу, складываемого у вигляді трикутної косинки.
При переломах нижньої щелепи на самий короткий термін в якості імпровізованої шини-пращі можна використовувати корытообразно вигнутий шматок картону або іншого щільного матеріалу. Таку шину вистилають шаром вати, марлі, обгортають марлею і підкладають під підборіддя, зміцнюючи її круговою головний або пращевідной пов’язкою.
Для підтримки отвисающих відламків застосовують кругову головну пов’язку, щільно прибинтовывая нижню щелепу до верхньої.
Для тимчасового закріплення уламків верхньої щелепи можна використовувати стандартні транспортні або пращевидные пов’язки, що фіксують відламки верхньої щелепи до неушкодженої нижній. Можна також використовувати і знімні протези, якщо вони є у хворого.
Рекомендовані раніше дерев’яні шпателі або дощечки, обернути Марлею, можуть бути накладені не більше ніж на 2-3 год, так як хворі змушені при їх накладенні тримати рот відкритим, з’являються болі в суглобі, посилюється слиновиділення. При переломі нижньої і верхньої щелеп можна застосувати саморобну шину-пращу для підборіддя і імпровізовану дощечку для верхньої щелепи, зміцнивши їх за допомогою циркулярної головний і пращевідной пов’язок.
З стандартних шин застосовують наступні:
1. Стандартна подбородочная шина-праща з пластмаси або металу. Шина має по краях отвору, через які пропускають тасьми або вузькі гумові трубки для прикріплення шини до циркулярної головний пов’язці або головний стандартної шапочці. Застосовують при переломах нижньої щелепи. Перед накладенням на підборіддя шину вистилають ватою, марлею або іншим м’яким матеріалом (рис. 96).
Рис. 96. Прикріплення жорсткої підборідної пращі до опорної головний пов’язці (за Энтину).
2. Шина-дощечка за Лімбергом використовується у разі відсутності шини-пращі. Виготовляється ex tempore з фібри, алюмінію або фанери. Кінці дощечки мають отвори для тасьми або гумок, з допомогою яких дощечка прикріплюється до головного пов’язці. Застосовується при переломах верхньої щелепи.
Для зміцнення транспортних шин є спеціальні головні пов’язки-шапочки, які являють собою матерчатий коло – головний обруч з бічними валиками і металевими гачками для гумових трубок. Стандартна головний шапочка з плетеного або іншого матеріалу також має валики і гачки з боків.
- Тимчасове закріплення відламків лігатурної дротом
Источник
Іммобілізація один з основних компонентів надання медичної допомоги на всіх етапах евакуації. Від адекватності заходів щодо іммобілізаціїі пошкодженого сегменту залежить не тільки результат лікування, але і життя потерпілого.
Іммобілізація – це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому. Нерухомість у місці перелому досягається накладанням спеціальних шин або підручних засобів і фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація називається транспортною. Вона зменшує больові відчуття і попереджає виникнення шоку.
Метою транспортної іммобілізації є забезпечення нерухомості зони пошкодження на період евакуації постраждалого в той лікувальний заклад, де йому буде проведене повноцінне лікування.
Транспортна іммобілізація переслідує цілі профілактики:
– шоку;
– вторинних пошкоджень тканин;
– вторинних кровотеч;
– інфекційних ускладнень ран.
Показаннями до транспортної іммобілізації є:
– масивне пошкодження м’яких тканин;
– опіки;
– відмороження;
– синдром тривалого здавлення;
– пошкодження кровоносних судин;
– пошкодження нервових стовбурів;
– пошкодження кісток;
– пошкодження суглобів.
Правила накладання транспортних шин:
1. Транспортна іммобілізація повинна бути зроблена як можна раніше від моменту пошкодження.
2. Транспортні шини повинні забезпечити іммобілізацію як мінімум двох суміжних суглобів крім пошкодженого сегменту кінцівки. Три суглоби повинні бути іммобілізовані при пошкодженні стегна (тазостегновий, колінний, гомілковостопний суглоби) і плеча (плечовий, ліктьовий і променевозап’ясний суглоби).
3. При іммобілізації кінцівки необхідно по можливості надати їй середньофізіологічне положення, а якщо це неможливо, то таке, при якому кінцівка менш травмується.
4. Транспортні шини накладаються поверх одягу і взуття. З одного боку, це дозволяє уникнути додаткової травматизації пошкодженого сегменту при роздяганні потерпілого, а, з другого боку, одяг або взуття виконують роль додаткових прокладок між шкірою і шинами.
5. Шина повинна бути відмодельована до накладання. Моделювати шини на хворому неприпустимо, оскільки це призводить до грубої травматизації пошкодженого сегменту, значно підсилює больовий синдром.
6. При закритих переломах перед накладанням транспортної шини необхідно зробити легке витягування кінцівки з корекцією осі останньої. У більшості випадків це дозволяє зменшити зміщення відламків і тим самим послабити їх тиск на прилеглі м’які тканини. При відкритих переломах цього робити не можна, оскільки при тракції із рани забруднені відламки «йдуть» під м’які тканини, додатково інфікуючи рану.
7. З метою профілактики пролежнів шина, якщо це необхідно, перед накладанням повинна бути обмотана м’яким матеріалом, а на кісткові виступи повинні бути накладені прокладки з марлі або вати.
8. В зимовий час іммобілізовану кінцівку необхідно додатково утеплити.
Засоби транспортної іммобілізації можуть бути табельними (стандартні шини) або підручними і відповідати наступним вимогам:
1. Забезпечувати надійну іммобілізацію пошкодженого органу або кінцівки.
2. По можливості забезпечувати фіксацію пошкодженої кінцівки у функціонально вигідному положенні.
3. Бути простими в застосуванні, оскільки їх доводиться накладати у складних умовах.
4. Бути портативними.
5. Бути недорогими у виготовленні.
Навіть в ізоляційному періоді катастроф транспортну іммобілізацію бажано здійснювати з використанням табельних засобів: стандартних транспортних шин, спеціально сконструйованих і пристосованих для повноцінної іммобілізації того або іншого сегменту.
Промисловість випускає кілька видів табельних шин:
Драбинчасті шини (Крамера) мають свої переваги і недоліки. Достоїнствами драбинчастих шин є те, що вони добре моделюються. Використовуючи цю якість, можна фіксувати кінцівку в будь-якому положенні. Другою позитивною властивістю шин є універсальність конструкції. З їх допомогою можна провести іммобілізацію будь-якого сегменту, будь-якого пошкодження. Недоліком драбинчастих шин є те, що перед накладенням їх необхідно обмотувати м’яким матеріалом з метою профілактики пролежнів. Бажано поверх м’якого матеріалу обшити шину клейонкою, що дозволить виробляти санітарну обробку вживаних шин.
Лубкові шинивідрізняються дешевизною, портативністю, проте не моделюються. Використовуючи ці шини, можна здійснити іммобілізацію будь-якого сегменту кінцівки, але тільки в прямому положенні.
Сітчасті шинивиготовлені з тонкого дроту і змотані в рулон на зразок бинта. Вони придатні для іммобілізації дрібних кісток, наприклад стопи або кисті.
Шина Дітеріхса– єдина зі всього комплекту «Транспортні шини», що дозволяє з метою кращої іммобілізації виробляти і витягання пошкодженої ноги. Шина Дітеріхса складається з чотирьох частин: двох розсувних планок (зовнішньої і внутрішньої), підошви-підстопника і закрутки у вигляді палички і шнура.
Прямими показаннями для накладання шини Дітеріхса є пошкодження тазостегнового суглоба, колінного суглоба і стегнової кістки. Накладання шини Дітеріхса при пошкодженнях гомілки не є помилкою, але враховуючи їх обмежену кількість в комплекті і тривалість накладання, при пошкодженнях гомілки краще використовувати інші шини.
Пневматичні шинина вигляд нагадують подвійні контурні пов’язки із застібкою-змійкою. Комплект містить шини для іммобілізацїі будь-якого сегменту кінцівки. Для іммобілізації пошкоджена кінцівка поміщається на шину, потім змійка застібається, і шина накачується повітрям з рота, або з використанням балона із стислим газом. Недоліком цих шин є те, що вони можуть бути легко пошкоджені з втратою іммобілізаційних властивостей.
Вакуумні шининаповнені гранулами. Для того, щоб така шина набула іммобілізаційні властивості, необхідно, навпаки, з неї викачати повітря.
За відсутності табельних засобів іммобілізація може бути здійснена підручними засобами з використанням будь-яких предметів (вітки дерев, палиці, дошки, щити, двері, картон, фанера і т.п.), що дозволяють якщо не повністю, то хоча б частково дотриматися вищевикладених правил. При відсутності і підручних засобів слід використовувати так звану аутоіммобілізацію. Суть останньої полягає у тому, що пошкоджена верхня кінцівка марлевими бинтами або косинкою фіксується до тулуба, а пошкоджена нижня кінцівка – до здорової ноги.
При ушкодженнях кісток черепа. Для попередження додаткових ушкоджень і струсів голови проводять її іммобілізацію за допомогою ватно-марлевого, надувного підкладного кругів або підсобних засобів (ковдра, одяг, сіно, мішечки з піском або землею тощо) шляхом створення із них валика навколо голови. Іммобілізацію голови можна виконати і за допомогою пращевидної пов’язки, проведеної під підборіддям і фіксованої до носилок. Якщо рана голови знаходиться в потиличній області або є перелом кісток у цій зоні, то перевозити потерпілого потрібно на боку. У хворих з подібними травмами дуже часто спостерігається блювота, тому за ними необхідно постійно наглядати, щоб не допустити асфіксії блювотними масами.
При ушкодженнях хребта. Ушкодження хребта частіше бувають при падінні з висоти, прямому і сильному ударі в спину (автотравма). Переломи шийного відділу хребта часто спостерігаються при ударі об дно при пірнанні. Перелом хребта – особливо тяжка травма. Ії ознаками є дуже сильний біль у спині навіть при незначних спробах руху. При переломі хребта можлива травма спинного мозку (розрив, стиснення), що проявляється паралічем кінцівок (відсутність в них рухливості) та провідниковими розладами чутливості. При переломах хребта навіть невеликі зміщення хребців можуть викликати розрив спинного мозку, ось чому категорично заборонено садити чи ставити на ноги потерпілого. Перш за все необхідно створити умови для повного знерухомлення.
Метою іммобілізації при ушкодженнях хребта є усунення можливості рухатися хворому, а саме: ушкоджених хребців, зменшення тиску на хребет і надійна фіксація ділянки ушкодження. Транспортування такого хворого є небезпечним оскільки зміщені хребці можуть травмувати спинний мозок. Транспортувати таких потерпілих необхідно на твердих носилках (дошці, щиті, дверях). У випадках транспортування хворого в положенні на спині бинтами фіксують обидві кисті рук на тулубі, а ноги в області колінних та гомілковостопних суглобів.
При переломах хребців грудного відділу або верхніх поперекових хребців хворого слід транспортувати на носилках у положенні на животі, підклавши під груди і голову подушку або одяг. У випадку перелому шийного відділу хребта транспортування проводити на спині з іммобілізацією голови, як при ушкодженнях черепа. Під шию потерпілому підкладають валик із одягу. У таких випадках бажано ці – за лікоть. Після накладання таких шин їх прив’язують нижче і вище місця перелому до плечової кістки, а передпліччя підвішують на косинці.
При ушкодженнях передпліччя необхідно виключити рух у ліктьовому і променево-зап’ястному суглобах. Для іммобілізації використовують драбинчасту шину або шину, зроблену з підручних засобів. Шина накладається по зовнішній поверхні руки, зігнутої під прямим кутом. Ії прибинтовують до передпліччя, яке підвішують за допомогою косинки.
При ушкодженнях променево-зап’ястного суглоба і кисті шина обгортається ватою, накладається від кінців пальців до ліктя по долонній поверхні руки. При значних ушкодженнях шину накладають також на тильну поверхню. Кисті надають фізіологічного положення, а в долоню хворого вкладають щільний валик.
При ушкодженнях нижніх кінцівок. Надійною іммобілізацією при ушкодженнях стегна слід вважати таку, коли захоплюються три суглоби і шина йде від пахової западини до ступні. Найзручнішою в користуванні є шина Дітеріхса, яка забезпечує необхідні умови – фіксацію і одночасно витягнення. Ця шина використовується при переломах стегна і гомілки на всіх рівнях.
З успіхом використовують драбинчасті шини Крамера. Дві з них зв’язуються поздовжньо, фіксуються від пахової западини до краю ступні з урахуванням її згину на внутрішнє склепіння ступні, третю шину розміщують від сідничної складки до кінчиків пальців. Широко використовують імпровізовані шини.
При транспортній іммобілізації гомілки (переломі) фіксуються колінний та гомілковостопний суглоби. Для правильного накладання шини потрібно, щоб помічник підняв гомілку за п’ятку і, нібито знімаючи чобіт, плавно витягнув її. Потім шину із зовнішнього та внутрішнього боків прибинтовують до ушкодженої кінцівки. Можна, використовуючи одну драбинчасту шину, накладати по задній поверхні ноги від сідничної складки до ступні із загином на неї. Така шина попередньо вигинається за формою фізіологічних вигинів ноги.
При ушкодженнях тазу. Перелом кісток тазу – одна з найбільш тяжких кісткових травм, яка часто супроводжується ушкодженнями внутрішніх органів і тяжким шоком. Спричиняється падінням з висоти, здавлені, прямими сильними ударами. Ознакою травми є дуже різкий біль в області тазу при незначному русі і зміні положення потерпілого.
При переломах кісток тазу іммобілізацію за допомогою шин провести неможливо, тому хворого потрібно покласти на рівну тверду поверхню (щит, двері), ноги зігнути в колінних і кульшових суглобах, стегна трохи розвести в сторони (положення жаби), під коліна підкласти тугий валик із подушечки, ковдри, пальта, сіна тощо висотою 25-30 см., прив’язати до цієї поверхні.
При переломах ребер. Переломи ребер виникають при сильних прямих ударах в груди, здавлені, падінні з висоти тощо. Для переломів ребер характерні різкі болі в області перелому, які підсилюються при диханні, кашлі, зміні положення тіла. Гострими краями відламків можливо ушкодження легень з подальшим розвитком пневмотораксу і внутрішньо-плевральної кровотечі.
Перша допомога полягає в іммобілізації ребер, яка здійснюється накладанням тугої циркулярної пов’язки на грудну клітку. При відсутності бинта для цього можна використати рушник, простирадло. Найбільш безболісне транспортування в лікарню необхідно здійснювати, надавши потерпілому положення сидячи.
Читайте також:
- Єдина транспортна мережа і єдиний транспортний процес.
- Лекція 10. Транспортна та вулична дорожня мережа
- Лекція 7. Транспортна логістика
- Світова транспортна система
- Транспортна проблема сучасного міста.
- Транспортна рухливість населення.
- Транспортна система як фактор соціально-економічного розвитку держави.
Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:
Источник