Перша медична допомога при пораненнях та переломах
Поранення – це складна і небезпечна травма. Від того, яким буде надання першої медичної допомоги при пораненнях, у багатьох випадках залежить не тільки здоров’я потерпілого, але і його життя. Порядок дій досить нескладний, тому знати її має кожен.
Перед тим як перейти до розгляду особливостей першої допомоги при пораненнях, визначимося, що ж таке рани в цілому. Рани – це порушення цілісності шкірного покриву, слизових оболонок, тканин, що характеризуються розширюються краями (так зване зяяння), в тяжких випадках також з великою кількістю крові.
Види травм даного типу
Перша допомога при пораненнях виявляється після того, як ви ретельно оцінили ситуацію, визначили причину пошкодження та її складність. Залежно від чинника, що травмуючий вплив, розділяють наступні види ран:
- уколи і порізи;
- рвані;
- вогнепальні;
- забиті місця.
Окремими підвидами можна вважати рубані рани (від удару великогабаритним гострим інструментом), разможженные (від удару тупим предметом), ушкодження, отримані внаслідок укусу тварин.
Для надання першої допомоги при пораненнях також інформативна класифікація за глибиною отриманої травми:
Для колотих ран характерні рівні краї і велика глибина проникнення. Різані також з рівними краями. При правильному зашиванні травми після заживання практично не залишиться і сліду. Рвані, забиті травми після ударів тупими предметами супроводжуються саднами, але по-справжньому пошкодження небезпечно отмирающими тканинами, які можуть привести організм до токсикації. Вогнепальне поранення, на жаль, зустрічається не тільки у зоні бойових дій.
Найбільш небезпечними є проникаючі поранення, так як можуть супроводжуватися великими крововтратами і глибоким інфікуванням. Всі поранення, крім хірургічних, апріорі вважаються із внесеними всередину інфекціями. Наприклад, травми від укусів тварин в обов’язковому порядку на своїй поверхні будуть мати слину цієї тварини.
Що робити?
Послідовність надання першої невідкладної допомоги укладається в трьох пунктах:
Освіта рани супроводжується кровотечею, яке поділяють на види:
- артеріальний – витікання пульсуюче, яскраво-червоного кольору. За короткий час людина може в буквальному сенсі слова стекти кров’ю.
- венозний – рівномірний потік, безперервне, рідина темного насиченого відтінку.
- капілярний – червоні крапельки виступають по всій поверхні травми або рідина витікає рівномірно.
- паренхиматозное – можливо при глибокому травмуванні, яке зачіпає внутрішні органи.
Першою допомогою при пораненні та кровотечі у разі рясних втрат рідини організму, стане накладення джгута для зупинки самого кровотечі, використовуються також тугі пов’язки. Джгут накладається на найближчий великий посудину, як правило, артерію або вену на стегні, передпліччя, плечі.
Слід усвідомлювати, що неправильне накладення джгута загрожує відмиранням тканин. Тому процедура вимагає виконання чітких вимог – джгут накладається вище отвори орієнтовно на 5 див. Через 1 годину (в зимовий період часу) або 2 години (влітку) пов’язку необхідно послабити на 10 хвилин. Після закінчення зазначеного часу джгут знову накласти, але вже вище або нижче вказаної точки. Процедура повинна виконуватися без зайвої суєти. Від правильності її виконання багато в чому залежить подальша життя потерпілого.
Обробка рани проводиться антисептичним розчином. Категорично забороняється діставати які-небудь сторонні предмети з рани. Для всіх видів ран і першої допомоги забороняється також торкатися поверхні травми, обробивши по периметру пошкодження зеленкою або розчином йоду, накладається стерильна пов’язка. Якщо під рукою немає стерильних матеріалів, досить накласти згорток з чистої тканини. Стерильна пов’язка також вважається першою допомогою при пораненні голови і єдино можливої, далі потерпілого слід доставити у медичний пункт у найбільш короткі часові терміни.
Першою допомогою при рваної рани стане зупинка потоку крові з осередку пошкодження.
Зверніть увагу, що якщо рвана рана отримана внаслідок укусу тварини, то потерпілому також слід пройти курс додаткових вакцинацій.
Транспортування пораненого
Перша допомога при пораненні – це лише частину необхідної турботи про потерпілого. Після первинної обробки вкрай важливий огляд пошкодження фахівцем. Щоб не погіршити стан людини, розроблені спеціальні правила доставки потерпілого в медичний заклад.
При невеликих пораненнях кінцівок поранений цілком здатний самостійно дістатися до найближчого пункту обслуговування. А ось травмованого з більш серйозними ушкодженнями кінцівок, хребта, голови перевозять у положенні лежачи на спині. Якщо у людини рани в районі спини, або він знаходиться в несвідомому стані, то транспортування здійснюється лежачи на животі.
Напівсидячому положення потрібно для постраждалих із глибокими ранами шиї, а також верхніх кінцівок. А якщо поранення в область грудної клітини, черевної порожнини, сечостатевої системи, то потерпілому додатково згинають ноги.
Навіть при грамотному домашньому огляді рани існує ризик занести інфекцію, а перша медична допомога при пораненнях, проведена в спеціалізованому закладі суттєво підвищить шанси потерпілого на одужання.
Особливості перев’язки
Оброблена травма закривається пов’язкою із стерильного (в ідеалі) бинта. Кільця бинтування накладаються по колу, хрестоподібно, спіралями, поворотними кільцями або так званими вісімками. Починати накладати пов’язку при пмп слід від периферії до рани. Перші кілька витків кругові, називаються зміцнюючими. У момент надання першої допомоги ви повинні перебувати з боку пораненої області.
Обов’язково в момент накладання бинта спостерігати за станом потерпілого, так як воно може різко погіршитися. Весь одяг з пошкодженої зони повинна бути знята. Але якщо кров вже встигла «запектися», то здирати одяг з таким «приклеєного» ділянок заборонено.
Важливо знати
Крім вже зазначених перша допомога при ранах містить ряд обмежень. Так, забороняється обробляти відкриті поранення голови.
Незважаючи на те, що на ранящем предмет, осколку, можуть бути інфекційні збудники, виймати їх забороняється. Така процедура, проведена за межами операційної, тільки зашкодить людині. При пораненні в груди потерпілому не можна давати пити, їсти, говорити і навіть здійснювати глибокі дихальні рухи.
Коли накладена пов’язка на рану забруднене кров’ю, її ні в якому разі не можна віддирати від пошкодження. Наверх просто накладається наступна. Так забезпечується краща тампонада, а лікар після прибуття набагато швидше оцінить можливі крововтрати.
Поранення, якого б вигляду не було, травма досить серйозна, що вимагає тривалого періоду відновлення. Але надана своєчасна допомога може істотно підвищити шанси людини на виживання.
Источник
Перша медична
допомога при переломах полягає в
зменшенні болю й створенні спокою
ушкодженої кінцівки. При відкритих
переломах потрібно спинити кровотечу
і попередити вторинне інфікування рани.
З метою зменшення болю внутрішньом’язово
ввести ненаркотичні анальгетики. Якщо
наявна рана, то на неї накласти асептичну
пов’язку. Кісткові уламки, що виступають,
не можна запихати в рану. При відкритих
переломах з артеріальною кровотечею
накласти кровоспинний джгут. Дуже
важливим моментом при закритих і
відкритих переломах є створення
нерухомості кісткових уламків шляхом
іммобілізації. Іммобілізацію застосовують
при переломах кісток, ушкодженнях
суглобів, нервів, великих ушкодженнях
м’яких тканин, пораненні великих судин
та опіках великої площини.
Транспортну
іммобілізацію здійснюють за допомогою
стандартних та імпровізованих шин. До
стандартних транспортних шин належать
дротяна шина Крамера (буває двох розмірів
— 120 х 10 і 80 х 10 см) зі стального дроту,
яка має форму драбини; сітчаста шина,
виготовлена з м’якого тонкого дроту;
фанерні шини, виготовлені з тонкої
фанери (використовують для іммобілізації
верхніх і нижніх кінцівок): дерев’яна
шина Дітеріхса, яку застосовують для
фіксації перелому стегна й
при
ушкодженні кульшового суглоба; пластмасові
шини різних розмірів і пневматичні
шини. Імпровізовані шини — це такі, які
можна виготовити з підручного матеріалу
(палиці, парасолі, дошки, картону, лиж
тощо). Можна також прибинтувати верхню
кінцівку до тулуба, а нижню до здорової
ноги (аутоіммобілізування).
Основні принципи транспортної іммобілізації:
— шина обов’язково
повинна захоплювати два суглоби (вище
і нижче перелому), а деколи і три (при
переломах стегна, плеча);
— при іммобілізації
кінцівки потрібно по змозі надати їй
фізіологічне положення (якщо це не
можливо, то таке положення, при якому
кінцівка найменше травмується);
— при відкритих
переломах не можна запихати уламки у
рану, треба накласти стерильну пов’язку
і фіксувати кінцівку транспортною шиною
у такому положенні, в якому вона перебувала
в момент ушкодження;
— транспортні
шини накладають, як правило, поверх
одягу і взуття;
— якщо при
відкритому переломі наявна артеріальна
кровотеча, то на кінцівку накладають
джгут, стерильну пов’язку і проводять
транспортну іммобілізацію;
— перед накладанням
шин на оголене тіло їх потрібно спочатку
обгорнути ватою і бинтом і лише після
того проводити транспортну іммобілізацію;
— іммобілізуючу
шину фіксують до кінцівки бинтами,
спочатку над місцем перелому, а потім
від пальців до основи кінцівки;
— при перекладанні
потерпілого з носилок ушкоджену кінцівку
треба підтримувати так, щоб вона не
рухалася;
— слід пам’ятати,
що неправильно виконана транспортна
іммобілізація може спричинити додаткову
травматизацію, закритий перелом може
перейти у відкритий.
Контрольні запитання
1. Переломи, їхні
види й симптоми.
2. Ускладнення
при переломах.
3. Основні принципи
транспортної іммобілізації.
Теми реферативних повідомлень
1. Особливості
переломів кісток у дітей.
2. Основні принципи
лікування переломів.
3. Види шин та
правила їх накладання.
Питання для дискусії
1. Догляд за хворими
з переломами.
2. Транспортна
іммобілізація підручними засобами.
3. Транспортна
іммобілізація при ушкодженнях різних
ділянок тіла.
Тема 28. ОПІКИ,
ВІДМОРОЖЕННЯ, ЕЛЕКТРОТРАВМИ, УТОПЛЕННЯ,
УКУСИ ЗМІЙ, ШКІДЛИВИХ КОМАХ ТА ІНШИХ
ТВАРИН, ДОЛІКАРСЬКА МЕДИЧНА ДОПОМОГА
План
28.1. Опіки —
класифікація, ознаки, надання невідкладної
допомоги.
28.2. Відмороження
— класифікація, ознаки, надання
невідкладної допомоги.
28.3. Електротравми.
28.4. Утоплення.
28.5. Долікарська
медична допомога при укусах змій,
шкідливих комах та інших тварин.
Опіками
називаються
ушкодження тканин, що виникають унаслідок
дії термічних, фізичних і хімічних
агентів. Розрізняють термічні, хімічні
й радіаційні опіки.
28.1. Опіки — класифікація, ознаки,
надання невідкладної допомоги
Термічні опіки
бувають
у результаті дії на поверхню тіла людини
високої температури. Загибель тканин
настає внаслідок зсідання білків від
безпосереднього впливу термічного
фактора на тканини. Важкість стану
потерпілого від опіку залежить від
поєднання дій різних факторів діючого
агента (гарячої пари або рідини, полум’я,
предмета, нагрітого до високої
температури); тривалості дії агента на
тканини; глибини й площини ушкодження
тканин; віку і стану потерпілого тощо.
Залежно від
глибини ушкодження опіки поділяють на
чотири ступені. Опіки І ступеня
характеризуються почервонінням, набряком
і наявністю пекучого болю у результаті
безпосередньої дії температурного
фактора на нервові закінчення і
здавлювання їх набряклими тканинами.
Усі явища через 3-7 днів зникають, деколи
залишаючи пігментні ділянки шкіри.
При опіках II
ступеня
ушкоджуються поверхневі шари шкіри,
виникає почервоніння шкірних покриві
в, різної величини пухирці з дещо
мутнуватою рідиною, деяке збудження,
прискорення пульсу, підвищення температури
тіла, особливо при нагноєнні пухирців.
При опіках більше 15 % поверхні тіла може
виникнути опіковий шок. Такі опіки
загоюються через 8-14 днів без утворення
рубців, якщо нема нагноювання.
При опіках III
ступеня
ушкоджуються як поверхневі, так і глибокі
шари шкіри. Для Ш-А ступеня характерне
ушкодження поверхневих шарів шкіри.
Ранева поверхня покривається
світло-коричневим або сірим струпом.
Період загоювання триває до 3-4 тижнів
без рубців або з утворенням ніжних
рубців. При опіках Ш-Б ступеня наявне
повне змертвіння на всю глибину,
утворюється твердий темно-коричневий
струп, що відпадає через 3-5 тижнів,
залишаючи великі і деформовані рубці.
Опіки IV
ступеня — це
ушкодження всієї шкіри, підлеглих тканин
аж до кісток. При цьому утворюється
коричневий або чорний струп, через який
просвічуються тромбовані венозні
судини.
Важкість опіків залежить від глибини
і площі ушкодженої поверхні. Для швидкого
підрахунку площі користуються правилом
«дев’яток», тобто по 9 % поверхні тіла
становлять голова і шия; поверхня одної
кінцівки; груди й живіт; задня поверхня
тулуба (спина); одна нижня кінцівка
(стегна), гомілка, стопа; промежина і—
1 %. Разом це 100 % (рис. 10).
Рис. 10. До визначення площі опіків.
Визначення площі
опіків у дітей (таблиця 1)
Частина тіла | Площа опіку, до 1 | Площа опіку, 1 – 6 | Площа опіку, 5 – 14 |
Голова | 21 | 19 | 15 |
Верхня кінцівка | 9 | 9 | 9 |
Тулуб спереду або | 16 | 16 | 16 |
Нижня кінцівка | 14 | 15 | 17 |
Промежина | 1 | 1 | 1 |
Для вимірювання
невеликої площі опіку використовують
правило «долоні»: площа долоні людини
в середньому становить 1,0-1,2 % площі його
тіла.
До
важких опіків належать опіки II,
Ш, IV
ступенів
площею ушкодження більше 20 %, поверхні
тіла, ускладнені шоком, променевою
хворобою та опіками дихальних шляхів.
Опіки середньої
важкості — це опіки ІІ-ІІІ ступенів з
площею враження 10-20 % загальної площі
тіла; опіки І ступеня з ушкодженням 50 %
поверхні тіла, але при загальному
задовільному стані потерпілого. До
легких опіків належать обмежені опіки
Ш-ІV
ступенів; опіки ІІ ступеня з площею
ушкодження менше 10 % поверхні тіла; опіки
І ступеня з площею ушкодження менше 40
% поверхні тіла
Хімічні опіки
виникають
у результаті впливу на тканини різних
хімічних речовин, що мають припікальну
дію (міцні кислоти, луги, фосфор, солі
важких металів). Особливо часто хімічні
опіки слизових оболонок бувають у дітей.
Кислоти й солі важких металів викликають
зсідання білків і збезводнювання тканин,
унаслідок чого настає коагуляційний
некроз і утворенням щільного струпа.
При опіках сірчаною кислотою утворюється
темний струп, соляною кислотою — білий,
азотною — жовтий.
Луги розчиняють
й вмилюють жири, у результаті чого
глибоко вражаються тканини й утворюється
білий м’який струп.
Радіаційні
(променеві) опіки спричинює
іонізуюче опромінювання (альфа – і
бета-частинки, рентгенівське проміння,
нейтрони). При цьому вражаються шкіра
й слизові оболонки. Залежно від дози й
тривалості опромінення можуть виникнути
опіки з гострим, підгострим і хронічним
перебігом. Променева реакція у вигляді
почервоніння й набряку проявляється
на першу або другу добу після опромінення
і зберігається протягом 2-3 днів. Процес
зворотний, на місці почервоніння
залишається легка пігментація.
Променеве
випадання волосся (алопеція) виникає
на волосистій частині голови і триває
1 -4 тижні після опромінення. Волосся
відростає за 6-10 тижнів.
Гострий променевий
дерматит І ступеня виникає на 15-20 день
після опромінення. Прихований період
триває в середньому два тижні. У
потерпілого з’являється почервоніння,
набряк, випадає волосся. Через один-два
тижні почервоніння зникає, залишається
пігментація шкіри, починає відростати
волосся.
При гострому
променевому дерматиті II
ступеня
виникають почервоніння, пухирі, що
триває протягом 2-5 днів після опромінення.
Прихований період —1-2 тижні. Клінічні
симптоми ушкодження у цей час не
проявляються, потерпілий почуває себе
порівняно добре. Через 1-2 тижні починається
розпал клінічної картини враження шкіри
— виникає набряк, виражене почервоніння,
збільшуються лімфатичні вузли. Потерпілі
скаржаться на біль в ушкодженій ділянці
тіла. Набряк наростає, мілкі пухирці
зливаються, утворюючи багатокамерні
пухирі. Якщо вони інфікуються, то
з’являються виразки. Захворювання триває
один-півтора місяця, повного видужання
не спостерігали.
Променеві опіки
ІІІ ступеня характеризуються змертвінням
шкіри й утворенням виразок. Прихований
період триває 4-6 днів. Швидко наростає
гостре запалення (почервоніння шкіри,
набряк, різкий біль), підвищується
температура тіла, збільшуються лімфатичні
вузли. Пухирі тріскають, утворюючи
виразки, що при інфікуванні перетворюються
в гнійні рани, унаслідок чого може
виникнути сепсис. Виразки загоюються
дуже повільно, нерідко залишаються
трофічні виразки, що можуть перейти у
злоякісні пухлини.
Опіки дихальних
шляхів виникають унаслідок дії полум’я,
розпеченого повітря, токсичних продуктів
горіння (95 % усіх випадків), перегрітої
пари, а також при опіках грудей, шиї,
обличчя. Вдихання гарячого диму і
токсичних продуктів горіння спричинюють
опіки слизових оболонок верхніх дихальних
шляхів, їх набряк, що призводить до
звуження бронхів (бронхоспазму) та
недостатності дихання. З’являються
періодичний кашель, сухість у роті,
білясті плями на слизовій порожнині
рота, біль у горлі під час ковтання,
хриплий голос або афонія, задишка,
синюшність обличчя, серцево-судинні
розлади.
Опіки у дітей
з усіх побутових травм становлять 27,7 %
і посідають перше місце. Причиною опіків
найчастіше є бездоглядність, необережність
з боку дорослих і дітей. Термічні опіки
становлять 42 %, їх найчастіше отримують
діти до 3 років (51,6 %. усіх опіків за
віковими групами). У цьому віці смертність
від опіків найбільша, що пов’язане з
анатомо-фізіологічними особливостями
дитячого організму. Близько 2/3 опіків
діти одержують від гарячих рідин (води,
молока, супів). Ніжна й тонка шкіра дітей
ушкоджується глибше. Загальна реакція
дитячого організму на опікову травму
звичайно проявляється опіковим шоком
і підвищеною чутливістю до інфекції.
Симптоми ступенів опіків такі ж, як у
дорослих. Площу опіків визначають
залежно від віку дітей (див. Таблицю 1).
Опікова хвороба
— це сукупність загальних розладів
організму, що виникли при опіках ІІ-ІУ
ступенів з площею ушкодження більше 15
% загальної поверхні. Вона проявляється
опіковим шоком, гострим отруєнням
(токсемією і септикотоксемією) та
опіковим виснаженням організму.
Опікова хвороба перебігає стадійно.
Розрізняють чотири її стадії:
— стадія
опікового шоку виникає в момент шоку і
триває не більше двох діб;
— стадія
токсемії починається через кілька годин
після шоку внаслідок всмоктування із
опікової поверхні продуктів розпаду
змертвілих тканин і бактеріальних
токсинів;
— стадія
септикотоксемії виникає при нагноєнні
опікових ран (на 12-15 день хвороби), коли
бактерії та токсини всмоктуються в кров
і виникає септичний стан;
— стадія
реконвалесценції (видужання), коли
опікові рани загоюються і функції
організму поступово нормалізуються.
Соседние файлы в папке For students_12
- #
- #
- #
- #
- #
- #
Источник