Надання медичної допомоги при кровотечах пораненнях переломах та вивихах

Поранення – це ушкодження з порушенням цілісності шкіри або слизової оболонки. Забруднену шкіру навколо рани протирають стерильною ватою, марлею, бинтом або тампоном з перев’язочного пакету. Навкруг рани змащують настоянкою йоду або «зеленкою» (потрапляючи до відкритої рани, вони викликають опік).

У разі відсутності медикаментів можна використати спирт, горілку, одеколон. Після обробки рану накривають стерильною серветкою або марлею, поверх кладуть вату та бинтують. Якщо під рукою немає стерильного матеріалу, використовують чисту м’яку тканину (хустинки, одяг тощо). У такому випадку на ділянку тканини, що буде безпосередньо накладатися на рану необхідно накапати кілька крапель йоду, але сильно змащувати не можна – йод може спричинити опік.

Якщо є підозра на вивих, досить обмежитися створенням спокою: на нижню кінцівку накласти шину, а верхню підвісити хусткою на шию і якомога швидше доставити потерпілого до медичної установи.

Переломи можуть бути відкритими і закритими. При закритому переломі шкіра не пошкоджується, рана відсутня. Ознака перелому – різкий біль під час спроби руху пошкодженою кінцівкою. Перша допомога – забезпечити спокій та нерухомість місця перелому. Не треба примушувати потерпілого рухати пошкодженою кінцівкою, піднімати або згинати її. Для забезпечення нерухомості зламаної кінцівки застосовують спеціальні дротяні або фанерні (дерев’яні ) шини.

Шина повинна бути накладена так, щоб були надійно іммобілізовані два сусідні з місцем пошкодження суглоби (вище і нижче), а якщо перелом плеча або стегна – то три суглоби. Накладають шину поверх одягу або кладуть під неї щось м’яке: вату, шарф, рушник.

Накладену шину необхідно прикріпити до кінцівки бинтом, рушником, паском. Як шину можна використати дошку, палицю, лижу тощо. Таку імпровізовану шину необхідно прикласти з двох протилежних боків уздовж пошкодженої кінцівки і обгорнути бинтом. Шина має бути накладена так, щоб центр її знаходився на рівні перелому, а кінці накладалися на сусідні суглоби по обидва боки перелому.

При відкритому переломі слід прибинтувати шину поверх одягу.

Під шину при відкритому переломі підкладають що – не будь м’яке попередньо зупинивши кровотечу. При травмі хребта необхідно обережно, не піднімаючи потерпілого, підсунути під його спину дошку, щит, лист фанери, двері, у крайньому випадку – транспортувати потерпілого у звичайних м’яких ношах обличчям донизу.

При переломі ребер необхідно міцно забинтувати груди або стягнути їх рушником під час видиху. При ушкодженні тазу необхідно обережно стягнути його широким рушником, шматком тканини, покласти потерпілого на тверді ноші(щит,широку дошку), надавши йому пози «жаби».

У разі травми голови необхідно покласти потерпілого, зробити йому на голову охолоджуючий компрес. Щоб запобігти задушення потерпілого у несвідомому стані від западання язика або блювотних мас, його кладуть на бік або на спину, при цьому голова має бути повернута вбік. Рот потерпілого, у разі необхідності, швидко і обережно звільняють від блювотних мас, висовують вперед нижню щелепу, витягують язик. Транспортують потерпілого на спині з трохи піднятою на подушці головою.

При переломі нижньої щелепи накладають пов’язку, що забезпечує її нерухомість. Для цього беруть дві хустки, з яких одну проводять під підборіддя та зв’язують на тім’ї, а другою охоплюють підборіддя спереду і зав’язують на потилиці.

Дата публикования: 2015-01-15; Прочитано: 4955 | Нарушение авторского права страницы

studopedia.org – Студопедия.Орг – 2014-2021 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования

(0.002 с)…

Источник

ПЛАН

ЗАНЯТТЯ ПО МЕДИЧНІЙ ПІДГОТОВЦІ

ТЕМА-№9: Перша медична допомога при вивихах та переломах.

УЧБОВА МЕТА: Вивчити надання першої медичної допомоги при вивихах та переломах.

МЕТОД: Розповідь

час (хв.)	вивчаємі питання	примітка
05	Огляд готовності особового складу до заняття. Оголошення теми навчальної мети і порядку проведення заняття.
10	Короткі відомості про кістки, суглоби та м¢язи.
10	Види переломів, загальні ознаки переломів. Перша допомога при вивихах та переломах
10	Поняття про при вивихи та перша медична допомога при них.
15	Особливості іммобілізації та способи транспортування при різних переломах.
20	Ознаки переломів кісток голови, ключиці, ребер, хребта, тазу.
10	Перевірка засвоєного матеріалу.
05	Підведення підсумків заняття.

Висновки:____________________________________________________________________________

ПЕРЕЛОМИ.

Переломи це порушення цілісності кістки що супроводжується пошкодженням тканин, м¢язів, кровоносних судин, сухожиль, нервів. Переломи виникають під впливом зовнішніх травм або хворобливою зміною кістки.

Переломи бувають закритими – при яких цілісність шкіряних покривів не порушена, рани не має, та відкриті – коли перелом супроводжується пораненням м¢яких тканин.

По ступеню пошкодження переломи бувають повними – при яких цілісність кістки порушено повністю та неповними – коли є тільки надлом кістки або її тріщина.

Для переломів характерні слідуючи ознаки:

– біль та болючість при торканні безпосередньо в області перелому;

– деформація можлива бути викликана як зміщенням відламків кістки, так і за рахунок пухлини яки розвились в наслідок кровотечі в м¢язи біля місця перелому;

– порушення функції (відсутність руху);

– ненормальна порушність кінцівки в місцях де не має суглобів;

– крепітація (хруст) на місці перелому, виникає за рахунок тертя обломів кісток одна з одною.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА.

– надати для хворого найбільш сприяючого стану;

– зробити фіксацію переломленої кістки, НІ-ЗАЩО не слід вправляти перелом;

– не знімаючи одяг та взуття оглянути місце перелому та накласти пов¢язку на рану, при цьому одяг розрізати;

– зупинити кровотечу та накласти на рану асептичну пов¢язку;

– для зменшення болю ввести під шкіру промедол з шприц-тюбику чи дати таблетку промедолу;

– для створення нерухомості зло манної кінцівки використовують стандартні шини або підручні матеріали.

ВИВИХИ.

Вивихами – називаються повне або часткове зміщення кінців кісток, складаючи суглобів, супроводжується розривом суглобної капсули. Найчастішою причиною вивиху є травма або різке скорочення м¢язів, а також комбінація цих факторів. Вивих також з’являється через чрезмірне миттєве скорочення м¢язів, наприклад при подачи кидаючих кінців, при електротравмі.

При огляді пошкодженого необхідно завжди порівнювати пошкоджений суглоб з здоровим на протилежної стороні тіла.

Для вивиху характерні слідуючи ознаки:

– деформація області суглобу – кінці кісток та вся кінцівка знаходиться у незвичайному положенні;

– різні по довженні здорова та пошкоджена кінцівки – пошкоджена кінцівка може бути довше або коротше здорової;

– різке скорочення руху у суглобі;

– порушення функції, причиною чого являється неправильне положення кінців кісток;

– біль виникаюча у зв¢язку з розривом зв¢язок, суглоба та пошкодження окрема суглобових тканин.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА.

– надати кінцівки положення найбільш зручне для пошкодженого;

– фіксують пошкоджений суглоб (використовують м¢яку шину, тугу пов¢язку з косинки або бинту);

– виконують протишокові міроприємства (вводять знеболюючи засоби з шприц-тюбику);

– постійно слідкують за пульсом, за станом кровообігу в кінцівки;

– транспортують на ПМД.

ПРАВИЛА НАКЛАДАННЯ ШИН.

1. Для створення непорушності відламків кісток шину потрібно накласти так щоб стали неможливими рухи у двох сусідніх суглобів (вище та нижче перелому).

2. гострі краї та кути шини повинні бути зглаженні. Металеву шину перед накладенням вигибають по формі кінцівки.

3. під шину підкладають м¢ягку підстілку, особливо в місцях кісткових виступів, щоб не визвати болю при транспортуванні.

4. при переломі ноги шину рекомендується накладати з двох сторін.

5. при відкритих переломах не можна накладати шину до того місця, де на поверхню виступає зламаний кінець кістки.

6. пов¢язки поверх шини слід накладати рівномірно, плотно, але не дуже туго.

ОСОБЛИВОСТІ ІММОБІЛІЗАЦІЇ ТА СПОСОБИ ТРАНСПОРТУВАННЯ ПРИ РІЗНИХ ПЕРЕЛОМАХ.

ПЕРЕЛОМИ КЛЮЧИЦІ ТА ЛОПАТКИ.

Для іммобілізації в цих випадках накладають пов¢язку Дезо та руку підвішують на хустинці або бинті.

ПЕРЕЛОМИ КІСТОК ПРЕДПЛІЧЧА.

Драбинкову шину загибають під прямим кутом так, щоб один кінець її відповідав довжині передпліччя та кісті до основання пальців, а друга – довжині 2/3 плеча. Руку, зігнуту під прямим кутом, кладуть на шину; шину прибинтовують.

ПЕРЕЛОМИ БЕДРА ТА ВЕРХНЬОЇ ТРЕТИНИ ГОЛЕНІ.

Забезпечують нерухомість у тазобедреному, колінному та голеностопному суглобах, накладаючи шину Дітіріхса.

ПЕРЕЛОМИ ЧЕРЕПУ.

Пораненого обережно укладають на носилки, під голову підкладають м¢яку підстілку з углубленням. По бокам голови кладуть м¢яки валки.

ПЕРЕЛОМИ РЕБЕР.

Туго бинтують нижні відділи грудної клітини, при цьому перед початком бинтування поранений повинен видохнути повітря. В момент доху бинтування тимчасово зупинити, але при цьому натягують свобод ний кінець бинту.

ПЕРЕЛОМИ ХРЕБТУ.

При пошкодженні грудної або поясненої частини хребту пораненого потрібно обережно покласти на жорстку поверхню сурово у горизонтальному положенні.

ОЗНАКИ ПЕРЕЛОМІВ КІСТОК ГОЛОВИ, КЛЮЧИЦІ, РЕБЕР, ХРЕБТУ, ТАЗУ.

Переломи черепа.

Перелом костей черепа звичайно буває трудно встановити, за виключенням випадків наявності великої рани з баченим в неї зломанимим кістками або кровотечею з вух, носу, рота, свідкую чого о переломі кісток основання черепу. Основну небезпеку при переломах кісток черепа уявляє собою пошкодження головного мозку. При наявності рани її перев¢язують стандартною перев¢язкою. Проводять протишокові заходи. Пораненого обережно укладають на носилки, під голову підкладають м¢яку підстілку (шинель, бушлат, вату) з углубленням. По бокам голови кладуть м¢яки валки. Якщо пораненого треба піднімати в вертикальному положенні з будь якої споруди, йому попередньо накладають на шию ватно-марлевий комірець (шию обертають декілька слоями сірої вати та поверх неї сильно, але не туго, накладають бинт). Такій же ватно-марлевий ворітник накладають при переломі шийних хребтів.

Переломи ключиці та лопатки.

При переломі ключиці або лопатки шину не накладають. З метою створення спокою руку підвішують на хустинку. У підмишечну впадину з хворої сторони кладуть плитний камок вати або туго звернуту хустинку. Другою, пошир складеною хустинкою закріпляють до тулуба, захоплюючи ліктеві суглоб, або туго прибинтовують.

Переломи ребер.

Переломи ребер спостерігаються задовільно часто та виникають, як правило, в результаті прямого влучення. Частіше всього зустрічаються переломи IV-VIII ребер. Ознакою перелому являється біль, з¢являючаяся в області його, різко посилюючаяся при глибокому подиху. Перша медична допомога заключається в утворенні максимального спокою для пошкодженнях ребер. Це досягається накладанням тугої пов¢язки обертом грудної клітини в момент видиху. Під час видиху бинтування тимчасово припиняється, однак тримають при цьому свобод ний кінець бинту натягнутим.

Переломи хребту.

Поранений у хребет потребує виключно у обережному ставлення з ним. При пошкодженні грудного або поясного відділів хребту пораненого слідує обережно покласти на жорстку поверховість, суворо у горизонтальному положенні.

Переломи тазу.

Виникають при здавлені чи падінні з висити. Спостерігаються сильний біль, ускладнюючийся шоком та пошкоджений не може стояти на ногах. При переломі тазу пораненого евакуюють в положенні на спині з полузігнутимі в тазобедрених суглобах та колінних суглобах нижніх кінцівок та злегка розведеними стегнами. Для цього під коліна підкладуть шинель, а поміж колінними суглобами накладають 1-2 ходи бинту, щоб не допустити через мірного розведення ніг.

Опубликовано в Лекції, статті з медицини and Надання невідкладної допомоги пользователем admin on сентября 13, 2013 at 11:55.

Add a comment

Источник

7.4. Надання першої допомоги при кровотечах, пораненнях, переломах та вивихах

Раною називається пошкодження органів та тканин при обов’язковому порушенні цілісності шкіряних покровів та слизових оболонок у результаті механічного впливу. У сучасних війнах поранення зустрічаються в 35-40 % всіх випадків ураження. Залежно від кінетичної сили предмету, яким завдана рана, його форми, напряму руху рани можуть бути: поверхневими (якщо пошкоджується тільки шкіра) та глибокими, непроникаючими і проникаючими в порожнину черепа, грудну клітину, черевну порожнину (такі рани — найнебез-печніші), сліпими (якщо куля або уламок застрягає у тканині тіла) і наскрізними (якщо є вхідний і вихідний раневі отвори в шкірі), а також дотичними.

Крім того, рани бувають:

колоті (виникають у результаті уколу голкою, цвяхом, гострою кісткою, шилом, штиком), характеризуються незначним вхідним отвором, майже повною відсутністю виділень із каналів рани. Такі рани можуть бути небезпечними через можливі ушкодження внутрішніх життєздатних органів (серця, судин, мозку та ін.);
різані (є наслідком дії ріжучих предметів — ножа, бритви, скла), характеризуються рівними краями з малим пошкодженням навколишніх тканин, розходженням країв рани, що сприяє відтоку з рани виділень і своєчасним усуненням мікробів, вираженою кровотечею. Такі рани рідше загноюються, швидше загоюються;
розміжчені, рвані та вдарені (виникають при грубих механічних пошкодженнях, що супроводжуються ураженням навколишніх тканин рани) характеризуються розривом шкіри, крововиливами в тканини, відшаруванням цілих клаптиків шкіри, пошкодженням сухожилля, м’язів, судин, мають нерівні краї, складну форму. Все це створює сприятливі умови для розвитку інфекції;
вогнепальні (завдані вогнепальною зброєю — кулею, уламком) відрізняються складністю і особливостями пошкоджень тканин та органів;

рубані (наносяться сокирою), супроводжуються як правило, пошкодженням кісток;

— вкушені (завжди інфіковані слиною), та інші. Ознаки ран:

біль (виникає внаслідок пошкодження рецепторів, нервових закінчень та сплетень);

кровотеча;

зяяння (виникає внаслідок анатомічного пошкодження тканин або їх втрати);

порушення функції пошкодженої частини тіла.

Із перерахованими ознаками ран пов’язані можливі ускладнення їх: сильний біль може призвести до розвитку шоку, глибина рани сприяє потраплянню до неї мікроорганізмів та розвитку інфекцій (в тому числі гнійних, стовбняку та інших), кровотеча може бути причиною гострого малокров’я та бути загрозою для життя людини. Тому важливо своєчасно надати першу допомогу при пораненнях.

Перша допомога при внутрішніх та зовнішніх кровотечах

Порядок надання першої допомоги при пораненнях:

1.Зупинити кровотечу з рани різними засобами; 2.Швидко закрити рану стерильною пов’язкою за допомогою індивідуального перев’язувального пакету, чисто випраною бавовняною тканиною або носовою хустинкою: Запам’ятайте:

не можна торкатися рани руками;
недопустимо промивати рану водою, прикладати землю та інші так звані «народні ліки»;
забруднену шкіру біля рани слід протерти стерильною ватою, марлею з індивідуального перев’язувального пакету (ПІП);
якщо сприяють умови, краї рани змазати йодом або зеленкою (не допускати попадання їх в рану — може бути опік та повільне заживання);

не вилучати з рани зайві предмети, особливо ті, які знаходяться в тканинах;
закрити рану стерильною серветкою чи марлею (не ватою!), а потім зверху накласти вату та забинтувати;

Створити нерухомість (іммобілізацію) місця пошкодження;
Провести прості протишокові заходи (введення болезаспокійливих ліків, які є в індивідуальній аптечці; давати пити гаряче, якщо не ушкоджений живіт; укутування потерпілого);
Забезпечити обережне транспортування потерпілого у лікувальний заклад.

Кровотечами називають виток крові з ушкоджених кровоносних судин. Залежно від того, куди саме виливається кров, кровотечі бувають зовнішніми (кров витікає через рану в шкірі або з порожнин) і внутрішніми (кров виливається в тканини й органи тіла).

Залежно від характеру ушкодження судин розрізняють: артеріальні, венозні, капілярні та паренхіматозні (пошкодження внутрішніх органів) кровотечі.

Бувають і змішані кровотечі. Крім того, розрізняють помірні (крововтрата до 500 мл), середні (до 1000 мл), великі (до 1500 мл) і дуже великі (крововтрата понад 1500 мл — може призвести до смерті).

Залежно від виду кровотечі та засобів, що є під рукою, при наданні першої допомоги здійснюють тимчасову або повну зупинку кровотечі.

У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості на обличчі, збліднення і похолодання кистей і стоп, почастішання пульсу, запаморочення голови, шуму у вухах, холодного поту — потерпілого слід негайно відправити до лікувальної установи. Якщо є така можливість, у тому місці тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий пузир з льодом чи холодною водою.

Тимчасово зовнішню кровотечу можна зупинити одним з таких способів: накласти тугу здавлюючу пов’язку; затиснути пальцем судину, що кровоточить; накласти кровоспинний джгут або джгут-за-крутку; максимально зігнути кінцівку у суглобі. Додатково при будь-якій кровотечі треба створити підвищення для пораненої кінцівки: руку підвісити на хустинці; під ногу підкласти валик з одягу, подушку (завдяки цьому зменшується кровонаповнення кінцівки, швидше згортається кров у рані).

Накладання тугої здавлючої пов’язки — найпростіший спосіб зупинки капілярної, венозної і невеликої артеріальної кровотечі. Для такої пов’язки використовують індивідуальний пакет або бинт і вату: рану закривають стерильним матеріалом (ватно-марлева подушечка, серветка, бинт), поверх накладають бинт або вату, або другу подушечку пакету перев’язувального індивідуального, згорнуті у вигляді валика, а потім туго забинтовують. Проте тугу пов’язку не слід накладати занадто туго.

Якщо після накладання пов’язки нога чи рука посиніє, то це означає, що пов’язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися.

^ — найбільш простий спосіб тимчасового припинення артеріальної кровотечі. Затискання проводиться не в рані, а вище — ближче до серця, в тій точці, де артерія лежить неглибоко і може бути знайдена за пульсом і придавлена до кістки (мал. 222).

При ушкодженні судин обличчя або голови, шиї потрібно швидко притиснути сонну артерію збоку від гортані до хребта.

При кровотечах у районі плеча і плечового пояса потрібно притиснути підключичну артерію — до І ребра в надключичній ямці або пахвову артерію — до плечової кістки у пахвовій ямці.

При кровотечі з рани на кисті або передпліччі потрібно придавити плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки. При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи, притискують стегнову артерію на середині пахової складки.

Ще досить простим методом припинення артеріальної кровотечі є максимальне згинання кінцівки в суглобі.

При ураженні підключичної артерії, зупинити кровотечу можливо, якщо зігнути в ліктях руки та максимально відвести їх назад і зафіксувати на рівні локтевих суглобів (мал. 223 а).

Якщо уражена кисть або передпліччя, потрібно зігнути руку в ліктьовому суглобі до відказу і зафіксувати її в такому положенні (мал. 223г).

Якщо поранено гомілку або стопу, потрібно покласти в підколінну ямку валик з вати і марлі, максимально зігнути ногу в колінному суглобі і в такому положенні затягнути її ременем (бинтом, рушником, косинкою) (мал. 223в).

При пульсуючій кровотечі з рани стегна потрібно ватно-марлевий валик покласти у пахову ділянку, стегно максимально притиснути до живота і закріпити у такому положенні (мал. 223б). При припиненні кровотечі треба доставити потерпілого в лікарню не пізніше, чим через годину.

^ надзвичайно небезпечні тим, що при них можуть бути пошкоджені внутрішні органи (серце, легені, аорта), поранення яких ведуть до тяжкого внутрішнього крововиливу і швидкої смерті. Крім того небезпека для життя пораненого обумовлена попаданням повітря в плевральну порожнину (пневмоторакс) і в результаті цього здавлюванням легенів, зміщуванням серця (мал. 224).

На рану грудної клітини слід негайно наложити герметизуючу (оклюзіонну) пов’язку за допомогою липкого пластиру, який накладається у вигляді черепиці, за допомогою марлі, промоченої вазеліном, або з ППІ: на рану накладається стерильна ватно-марлева подушечка, потім прогумована оболонка індивідуального перев’язувального пакета, що не пропускає повітря, і туго забинтовується. Герметизуючий матеріал повинен повністю закривати рану, виступаючи за її краї на 1-2 см.

^ можуть призвести до розриву печінки, селезінки з внутрішньою кровотечею або до ушкодження шлунка, кишок і запаленню очеревини (перитоніту). Описана ситуація нерідко ускладнюється випаданням через рану черевної стінки кишківника або сальника.

Органи, що випали, ні в якому разі не вправляти, а прикрити стерильною (чистою) тканиною, марлею, поверх якої накласти шар вати і закріпити пов’язкою. Не поїти і не годувати хворого, не давати ліки через рот. Транспортувати його в лежачому положенні з піднятою верхньою частиною тулуба і зігнутими в колінах ногами.

Найбільш надійним способом припинення сильної артеріальної кровотечі є накладання джгута.

Сучасний гумовий джгут — гумова стрічка довжиною 125 см, шириною 2,5 см з кріпленням на кінцях.
^

Техніка накладання джгута:

1. Перед накладанням джгута необхідно пальцями затиснути артерію і підняти кінцівку вгору на 3-5 сек. (якщо немає перелому кісток) (мал. 225).

2. Джгут накладається вище рани,
якнайближче до неї (наскільки це можливо); на верхній кінцівці — на ділянку плечового суглоба, верхню третину тазостегнового суглоба, середню третину плеча
(можливе придушення нерва) та на нижню третину стегна (притиснути артерію вдається лише за умови сильного пошкодження тканин);

3.На місце накладання джгута попередньо накладається м’яка прокладка (шмат тканини, бинта, рушник, рукав сорочки), обов’язково рівна, без зморшок;

При накладанні джгута його розтягують і обводять навколо кінцівки кількома обертами (2-3), затягуючи лише до зупинки кровотечі (не більше);
Джгут накладається черепицеподібно, так, щоб не защемити шкіру, кожен наступний оберт з меншим натягненням;
Вільні кінці джгута закріплюються поверх обертів джгута гачком; під джгут кладуть записку з позначенням часу накладання;
Там, де накладено джгут, на видному місці прикріплюється записка з датою та часом накладення, а в холодну пору року це місце закутують одягом;
Після накладання джгута проводиться іммобілізація кінцівки, вводять заспокійливе;
Транспортувати поранених із джгутом необхідно в першу

чергу;

10. Джгут залишають на кінцівці не більше ніж на 2 години,
а в холодну пору року і при опроміненні на 1 годину; час використання джгута чи закрутки у дітей зменшується наполовину; через годину влітку, а взимку через півгодини, джгути необхідно послабити на кілька хвилин, притиснувши відповідну артерію пальцем, а коли кінцівка порожевіє і потеплішає, джгут знову затягують (мал. 226).

Якщо джгут накладено правильно, то кровотеча припиняється, пульс затихає на периферійних артеріях і кінцівка блідне.

Якщо джгута немає, то можна використати будь-який підручний матеріал (ремінь, гумову трубку) або ж накласти закрутку з носової хустинки, шматка марлі, галстука, шарфа, косинки, але в жодному разі не провід, дріт або мотузку.

^ Техніка накладання: підручний матеріал складають у вигляді стрічки і обгортають навколо кінцівки, кінці зав’язуються подвійним вузлом, щоб під ними можна було просунути два пальці; паличку вставляють у вузол і закручують доти, поки не припиниться кровотеча. Кінець палички прив’язують до закрутки для того, щоб він не розкрутився (мал. 227).

Будь-яка навіть невелика рана становить загрозу для життя потерпілого, оскільки вона може бути джерелом зараження різними мікробами. Основний засіб профілактики цього ускладнення — якнайшвидше накладання на рану стерильної пов’язки.

Пов’язка — це перев’язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов’язки на рану називають перев’язкою.

Основним перев’язувальним матеріалом для надання самота взаємодопомоги є бинти різної ширини: вузькі (3-5-7 см) для перев’язування пальців, стопи, кисті; середні (10-12 см) — для голови, плеча, передпліччя, гомілки; широкі (14-18 см) — для грудної клітки живота; серветки стерильні: великі (70>
Правила накладання пов’язки:

перед накладанням пов’язки, необхідно оголити рану, не забруднюючи її, намагаючись не заподіяти болю хворому;
хворого розміщують у зручному для нього положенні;
під час накладання пов’язок частина тіла, яку бинтують, повинна бути нерухомою, розслабленою, легкодоступною, бажано на рівні грудей того, хто бинтує;
пов’язку накладають в тому положенні, в якому вона буде знаходитися під час подальшого лікування;
під час надання допомоги той, хто бинтує, повинен перебувати перед обличчям потерпілого;
пов’язку необхідно накладати від периферії кінцівки до центру в напрямі циркуляції крові;
бинт повинен вільно розмотуватися по тій частині тіла, яку бинтують, без попереднього відмотування;
бинт потрібно тримати в правій руці, розмотуючи його зліва направо, а лівою рукою підтримувати пов’язку та поправляти хід бинта;
бинтування розпочинається з обертового закріпляючого

ходу;

кожен наступний оберт бинта повинен закривати половину або 2/3 попереднього;
закінчивши бинтування, кінець бинта зав’язують або прошивають, але не на рані;
пов’язка не повинна бути ані дуже тугою (за винятком тих випадків, коли потрібна спеціальна туга), щоб не порушити кровообігу, ані дуже слабкою, щоб не сповзала з рани.

^ можуть накладатися різного виду бинтові пов’язки:

1.«Чепець» — накладають, якщо поранена волосиста частина голови (мал. 227):

— від бинта відрізають шматок завдовжки до 1 м, кладуть його серед

ню частину на тім’я поверх стерильної серветки, що закриває рану, кінці опускають вертикально донизу попереду вух і утримують в натягненому стані;

навколо голови роблять коловий закріплюючий хід (1);
дійшовши до зав’язки, обертають бинт навколо неї (2) і ведуть косо на потилицю (3);
на другій стороні бинт також обертають навколо зав’язки і ведуть косо на лоб (4);
чергуючи ходи бинта через потилицю і через лоб (2-10) і щоразу направляючи його більш вертикально, закривають усю волосисту частину голови;
двома-трьома коловими ходами закріплюють пов’язку;
кінці зав’язки бантом зав’язують під підборіддям.

Хрестоподібна пов’язка — накладають при пораненні шиї, гортані або потилиці (мал. 228):

бинт спочатку закріплюють коловими ходами навколо голови (1,2);
вище лівого вуха і позаду нього опускають бинт косо вниз на шию (3);
ведуть бинт по правій бічній поверхні шиї, закривають ним її передню поверхню, повертаються на потилицю (4);
повторюють зроблені тури, чергуючи один коловий і один хрестоподібний оберти;
закріплюється пов’язка ходами бинта, навколо голови.

Пов’язка на одне око (мал. 229):

закріпити бинт коловим обертом;
з потилиці вести бинт під праве вухо на праве око (або під ліве вухо на ліве око);
чергують ходи бинта: один — через око, другий — округ голови;
закінчити пов’язку коловим закріплюючим обертом.

4.Пов’язка на два ока — складається із сполучення двох пов’язок, накладених на ліве і праве око.

5.Пращоподібна пов’язка — накладається на ніс, лоб і підборіддя (мал. 230).

Під пов’язку на поранену поверхню обов’язково підкладають стерильну серветку чи бинт.

При травмах грудини можуть накладатися:

1.Спіральна пов’язка (з лямкою) (мал. 231-а):

від бинта відрізають шматок завдовжки до 1,5 м і кладуть його на здорове передпліччя, залишивши його кінці вільно звисати на грудях;
починаючи знизу, спіральними ходами бинтуют грудну клітку;

— вільні кінці лямки зв’язують на другому надпліччі. 2.Хрестоподібна пов’язка (мал. 231-б):

починається 2-3 коловими фіксуючими турами бинта знизу, від більш вузької частини грудної клітки;
ведуть бинт по передній поверхні грудини на ліве надпліччя;
фіксують коловим ходом;
бинт проходить по спині через праве надпліччя;
знов фіксується коловим ходом і т. д.

При травмах живота можуть накладатися:

Колова пов’язка;
Спіральна пов’язка;

Колосоподібна пов’язка на живіт і пахову частину тіла (мал. 232):

починається з 1-3 колових ходів навколо живота;
потім бинт іде по зовнішній поверхні стегна, навколо стегна і знову по зовнішній поверхні стегна повертається на коловий хід навколо живота.

На верхні кінцівки накладають:

Спіральні пов’язки:

на плече і передпліччя, бинтуючи від вузької частини кінцівки до широкої;
на палець — починаючи ходом навколо зап’ястка, далі з тильного боку кисті до нігтьової фаланги, потім зробивши спіральні ходи від кінця до початку пальця, зворотнім ходом по тильній поверхні кисті повертають бинт на коловий хід навколо зап’ястка, де закріплюють кінець бинта (мал. 233-а, в);

Хрестоподібна пов’язка:

на долоню або тильну поверхню кисті — починають з фіксованого колового ходу на зап’ястку, а далі з тильного боку над долонею, потім знову по тильній поверхні кисті повертають на коловий хід навколо зап’ястка (мал. 233-б).

Колосоподібна пов’язка:

на плечовий суглоб та передпліччя — починають від здорового боку з пахвової ямки по грудях (1) і зовнішній поверхні пошкодженого плеча ззаду через пахвову ямку на плече (2), далі по спині через здорову пахвову ямку на груди (3) і, повторюючи ходи бинта, поки вони не закриють весь суглоб, закріплюють кінець бинта на грудях шпилькою (мал. 234).

1. Пов’язку на п’яту — першим ходом
бинта через ту її частину, що найбільше ви-
ступає (1), далі по черзі вище (2) і нижче (3)
першого ходу бинта, а далі для фіксації ро-
блять косі (4) і вісімкоподібні (5) ходи бинта
(мал. 235).

Источник