Надання допомоги при кровотечах пораненнях переломах

7.4. Надання першої допомоги при кровотечах, пораненнях, переломах та вивихах

• ^

Раною називається пошкодження органів та тканин при обов’язко­вому порушенні цілісності шкіряних покровів та слизових оболо­нок у результаті механічного впливу. У сучасних війнах поранення зустрічаються в 35-40 % всіх випадків ураження. Залежно від кіне­тичної сили предмету, яким завдана рана, його форми, напряму руху рани можуть бути: поверхневими (якщо пошкоджується тільки шкі­ра) та глибокими, непроникаючими і проникаючими в порожнину черепа, грудну клітину, черевну порожнину (такі рани – найнебез-печніші), сліпими (якщо куля або уламок застрягає у тканині тіла) і наскрізними (якщо є вхідний і вихідний раневі отвори в шкірі), а також дотичними.

Крім того, рани бувають:

• колоті (виникають у результаті уколу голкою, цвяхом, го­строю кісткою, шилом, штиком), характеризуються незначним вхід­ним отвором, майже повною відсутністю виділень із каналів рани. Такі рани можуть бути небезпечними через можливі ушкодження внутрішніх життєздатних органів (серця, судин, мозку та ін.);

• різані (є наслідком дії ріжучих предметів – ножа, бритви, скла), характеризуються рівними краями з малим пошкодженням навколишніх тканин, розходженням країв рани, що сприяє відтоку з рани виділень і своєчасним усуненням мікробів, вираженою кро­вотечею. Такі рани рідше загноюються, швидше загоюються;

• розміжчені, рвані та вдарені (виникають при грубих меха­нічних пошкодженнях, що супроводжуються ураженням навколиш­ніх тканин рани) характеризуються розривом шкіри, крововиливами в тканини, відшаруванням цілих клаптиків шкіри, пошкодженням сухожилля, м’язів, судин, мають нерівні краї, складну форму. Все це створює сприятливі умови для розвитку інфекції;

• вогнепальні (завдані вогнепальною зброєю – кулею, уламком) відрізняються складністю і особливостями пошкоджень тканин та органів;

• рубані (наносяться сокирою), супроводжуються як прави­ло, пошкодженням кісток;

– вкушені (завжди інфіковані слиною), та інші. Ознаки ран:

• біль (виникає внаслідок пошкодження рецепторів, нерво­вих закінчень та сплетень);

• кровотеча;

• зяяння (виникає внаслідок анатомічного пошкодження тка­нин або їх втрати);

• порушення функції пошкодженої частини тіла.

Із перерахованими ознаками ран пов’язані можливі усклад­нення їх: сильний біль може призвести до розвитку шоку, глибина рани сприяє потраплянню до неї мікроорганізмів та розвитку ін­фекцій (в тому числі гнійних, стовбняку та інших), кровотеча може бути причиною гострого малокров’я та бути загрозою для життя людини. Тому важливо своєчасно надати першу допомогу при по­раненнях.

• Перша допомога при внутрішніх та зовнішніх кровотечах

Порядок надання першої допомоги при пораненнях:

1. Зупинити кровотечу з ра­ни різними засобами; 2. Швидко закрити рану стерильною пов’язкою за допомогою індивідуального перев’язувального пакету, чисто випраною бавов­няною тканиною або носовою хустинкою: Запам’ятайте:

• не можна торкатися рани руками;

• недопустимо промивати рану водою, прикладати землю та інші так звані «народні ліки»;

• забруднену шкіру біля рани слід протерти стерильною ва­тою, марлею з індивідуального перев’язувального пакету (ПІП);

• якщо сприяють умови, краї рани змазати йодом або зеленкою (не допускати попадання їх в рану – може бути опік та повільне за­живання);

• не вилучати з рани зайві предмети, особливо ті, які знахо­дяться в тканинах;

• закрити рану стерильною серветкою чи марлею (не ватою!), а потім зверху накласти вату та забинтувати;

3. Створити нерухомість (іммобілізацію) місця пошкодження;

4. Провести прості протишокові заходи (введення болезаспо­кійливих ліків, які є в індивідуальній аптечці; давати пити гаряче, якщо не ушкоджений живіт; укутування потерпілого);

5. Забезпечити обережне транспортування потерпілого у ліку­вальний заклад.

Кровотечами називають виток крові з ушкоджених кровонос­них судин. Залежно від того, куди саме виливається кров, кровотечі бувають зовнішніми (кров витікає через рану в шкірі або з порож­нин) і внутрішніми (кров виливається в тканини й органи тіла).

Залежно від характеру ушкодження судин розрізняють: ар­теріальні, венозні, капілярні та паренхіматозні (пошкодження вну­трішніх органів) кровотечі.

Бувають і змішані кровотечі. Крім того, розрізняють помірні (крововтрата до 500 мл), середні (до 1000 мл), великі (до 1500 мл) і ду­же великі (крововтрата понад 1500 мл – може призвести до смерті).

Залежно від виду кровотечі та засобів, що є під рукою, при на­данні першої допомоги здійснюють тимчасову або повну зупинку кровотечі.

У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості на обличчі, збліднення і похолодання кистей і стоп, почас­тішання пульсу, запаморочення голови, шуму у вухах, холодного поту – потерпілого слід негайно відправити до лікувальної уста­нови. Якщо є така можливість, у тому місці тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий пузир з льодом чи холодною водою.

Тимчасово зовнішню кровотечу можна зупинити одним з таких способів: накласти тугу здавлюючу пов’язку; затиснути пальцем су­дину, що кровоточить; накласти кровоспинний джгут або джгут-за-крутку; максимально зігнути кінцівку у суглобі. Додатково при будь-якій кровотечі треба створити підвищення для пораненої кінцівки: руку підвісити на хустинці; під ногу підкласти валик з одягу, подуш­ку (завдяки цьому зменшується кровонаповнення кінцівки, швидше згортається кров у рані).

Накладання тугої здавлючої пов’язки – найпростіший спо­сіб зупинки капілярної, венозної і невеликої артеріальної кровотечі. Для такої пов’язки використовують індивідуальний пакет або бинт і вату: рану закривають стерильним матеріалом (ватно-марлева по­душечка, серветка, бинт), поверх накладають бинт або вату, або дру­гу подушечку пакету перев’язувального індивідуального, згорнуті у вигляді валика, а потім туго забинтовують. Проте тугу пов’язку не слід накладати занадто туго.

Якщо після накладання пов’язки нога чи рука посиніє, то це означає, що пов’язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися.

^ – найбільш простий спосіб тимчасового припинення ар­теріальної кровотечі. Затис­кання проводиться не в рані, а вище – ближче до серця, в тій точці, де артерія лежить неглибоко і може бути знай­дена за пульсом і придавлена до кістки (мал. 222).

При ушкодженні судин обличчя або голови, шиї по­трібно швидко притиснути сонну артерію збоку від гор­тані до хребта.

При кровотечах у ра­йоні плеча і плечового пояса потрібно притиснути підклю­чичну артерію – до І ребра в надключичній ямці або пах­вову артерію – до плечової кістки у пахвовій ямці.

При кровотечі з рани на кисті або передпліччі потрібно прида­вити плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки. При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи, притискують стегнову артерію на середині пахової складки.

Ще досить простим методом припинення артеріальної крово­течі є максимальне згинання кінцівки в суглобі.

При ураженні підключичної артерії, зупинити кровотечу мож­ливо, якщо зігнути в ліктях руки та максимально відвести їх назад і зафіксувати на рівні локтевих су­глобів (мал. 223 а).

Якщо уражена кисть або пе­редпліччя, потрібно зігнути руку в ліктьовому суглобі до відказу і за­фіксувати її в такому положенні (мал. 223г).

Якщо поранено гомілку або сто­пу, потрібно покласти в підколінну ямку валик з вати і марлі, максималь­но зігнути ногу в колінному суглобі і в такому положенні затягнути її ременем (бинтом, рушником, ко­синкою) (мал. 223в).

При пульсуючій кровотечі з рани стегна потрібно ватно-мар­левий валик покласти у пахову ділянку, стегно максимально при­тиснути до живота і закріпити у такому положенні (мал. 223б). При припиненні кровотечі треба доставити потерпілого в лікарню не пізніше, чим через годину.

^ надзвичайно небез­печні тим, що при них можуть бути пошкоджені внутрішні органи (серце, легені, аорта), поранення яких ведуть до тяжкого внутріш­нього крововиливу і швидкої смерті. Крім того небезпека для життя пораненого обумовлена попаданням повітря в плевральну порожни­ну (пневмоторакс) і в результаті цього здавлюванням легенів, зміщу­ванням серця (мал. 224).

На рану грудної клітини слід негайно наложити герметизую­чу (оклюзіонну) пов’язку за допомогою липкого пластиру, який на­кладається у вигляді черепиці, за допомогою марлі, промоченої ва­зеліном, або з ППІ: на рану накладається стерильна ватно-марлева подушечка, потім прогумована оболонка індивідуального перев’я­зувального пакета, що не пропускає повітря, і туго забинтовується. Герметизуючий матеріал повинен повністю закривати рану, висту­паючи за її краї на 1-2 см.

^ можуть призвести до розриву печінки, селезінки з внутрішньою кровотечею або до ушкодження шлунка, кишок і запаленню очеревини (перитоніту). Описана ситу­ація нерідко ускладнюється випаданням через рану черевної стінки кишківника або сальника.

Органи, що випали, ні в якому разі не вправляти, а при­крити стерильною (чистою) тканиною, марлею, поверх якої на­класти шар вати і закріпити пов’язкою. Не поїти і не годувати хворого, не давати ліки через рот. Транспортувати його в лежа­чому положенні з піднятою верхньою частиною тулуба і зігнути­ми в колінах ногами.

Найбільш надійним способом припинення сильної артеріаль­ної кровотечі є накладання джгута.

Сучасний гумовий джгут – гумова стрічка довжиною 125 см, шириною 2,5 см з кріпленням на кінцях.

^

Техніка накладання джгута:

1. Перед накладанням джгута необхідно пальцями затиснути артерію і підняти кінцівку вгору на 3-5 сек. (якщо немає перелому кісток) (мал. 225).

2. Джгут накладається вище рани,

якнайближче до неї (наскільки це можливо); на верхній кінцівці – на ділянку плечового суглоба, верхню третину тазостегнового суглоба, середню третину плеча

(можливе придушення нерва) та на нижню третину стегна (притиснути артерію вдається лише за умови сильного пошкодження тканин);

3.На місце накладання джгута попередньо накладається м’яка прокладка (шмат тканини, бинта, рушник, рукав сорочки), обов’язково рівна, без зморшок;

4. При накладанні джгута його розтягують і обводять навколо кінцівки кількома обертами (2-3), затягуючи лише до зупинки крово­течі (не більше);

5. Джгут накладається черепицеподібно, так, щоб не защеми­ти шкіру, кожен наступний оберт з меншим натягненням;

6. Вільні кінці джгута закріплюються поверх обертів джгута гачком; під джгут кладуть записку з позначенням часу накладання;

7. Там, де накладено джгут, на видному місці прикріплюється записка з датою та часом накладення, а в холодну пору року це місце закутують одягом;

8. Після накладання джгута проводиться іммобілізація кінців­ки, вводять заспокійливе;

9. Транспортувати поранених із джгутом необхідно в першу

чергу;

10. Джгут залишають на кінцівці не більше ніж на 2 години,

а в холодну пору року і при опроміненні на 1 годину; час використання джгута чи закрутки у дітей зменшується наполовину; через годину влітку, а взимку через півгодини, джгути необхідно послабити на кілька хвилин, притиснувши від­повідну артерію пальцем, а коли кінцівка порожевіє і потеплішає, джгут знову затя­гують (мал. 226).

Якщо джгут накладено правильно, то кровотеча припиняється, пульс зати­хає на периферійних артеріях і кінцівка блідне.

Якщо джгута немає, то можна ви­користати будь-який підручний матеріал (ремінь, гумову трубку) або ж накласти за­крутку з носової хустинки, шматка марлі, галстука, шарфа, косинки, але в жодному разі не провід, дріт або мотузку.

^ Техніка накладання: підручний матеріал складають у вигляді стрічки і обгортають навколо кінцівки, кінці зав’язуються подвійним вузлом, щоб під ними можна було про­сунути два пальці; паличку вставляють у вузол і закручують доти, поки не припиниться кровотеча. Кінець палички прив’язують до за­крутки для того, щоб він не розкрутився (мал. 227).

• ^

Будь-яка навіть невелика рана становить загрозу для життя по­терпілого, оскільки вона може бути джерелом зараження різними мікробами. Основний засіб профілактики цього ускладнення – як­найшвидше накладання на рану стерильної пов’язки.

Пов’язка – це перев’язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов’язки на рану називають перев’язкою.

Основним перев’язувальним матеріалом для надання само­та взаємодопомоги є бинти різної ширини: вузькі (3-5-7 см) для пе­рев’язування пальців, стопи, кисті; середні (10-12 см) – для голови, плеча, передпліччя, гомілки; широкі (14-18 см) – для грудної клітки живота; серветки стерильні: великі (70>

Правила накладання пов’язки:

• перед накладанням пов’язки, необхідно оголити рану, не за­бруднюючи її, намагаючись не заподіяти болю хворому;

• хворого розміщують у зручному для нього положенні;

• під час накладання пов’язок частина тіла, яку бинтують, повинна бути нерухомою, розслабленою, легкодоступною, бажано на рівні грудей того, хто бинтує;

• пов’язку накладають в тому положенні, в якому вона буде знаходитися під час подальшого лікування;

• під час надання допомоги той, хто бинтує, повинен перебува­ти перед обличчям потерпілого;

• пов’язку необхідно накладати від периферії кінцівки до цен­тру в напрямі циркуляції крові;

• бинт повинен вільно розмотуватися по тій частині тіла, яку бинтують, без попереднього відмотування;

• бинт потрібно тримати в правій руці, розмотуючи його злі­ва направо, а лівою рукою підтримувати пов’язку та поправляти хід бинта;

• бинтування розпочинається з обертового закріпляючого

ходу;

• кожен наступний оберт бинта повинен закривати половину або 2/3 попереднього;

• закінчивши бинтування, кінець бинта зав’язують або проши­вають, але не на рані;

• пов’язка не повинна бути ані дуже тугою (за винятком тих випадків, коли потрібна спеціальна туга), щоб не порушити крово­обігу, ані дуже слабкою, щоб не сповзала з рани.

^ можуть накладатися різного виду бинтові пов’язки:

1. «Чепець» – накладають, як­що поранена волосиста частина голо­ви (мал. 227):

– від бинта відрізають шматок завдовжки до 1 м, кладуть його серед­

ню частину на тім’я поверх стерильної серветки, що закриває рану, кінці опускають вертикально донизу попереду вух і утримують в на­тягненому стані;

• навколо голови роблять коловий закріплюючий хід (1);

• дійшовши до зав’язки, обертають бинт навколо неї (2) і ве­дуть косо на потилицю (3);

• на другій стороні бинт також обертають навколо зав’язки і ведуть косо на лоб (4);

• чергуючи ходи бинта через потилицю і через лоб (2-10) і щоразу направляючи його більш вертикально, закривають усю во­лосисту частину голови;

• двома-трьома коловими ходами закріплюють пов’язку;

• кінці зав’язки бантом зав’язують під підборіддям.

2. Хрестоподібна пов’язка – наклада­ють при пораненні шиї, гортані або потилиці (мал. 228):

• бинт спочатку закріплюють коловими ходами навколо голови (1,2);

• вище лівого вуха і позаду нього опус­кають бинт косо вниз на шию (3);

• ведуть бинт по правій бічній поверхні шиї, закривають ним її передню поверхню, по­вертаються на потилицю (4);

• повторюють зроблені тури, чергуючи один коловий і один хрестоподібний оберти;

• закріплюється пов’язка ходами бинта, навколо голови.

2. Пов’язка на одне око (мал. 229):

• закріпити бинт коловим обертом;

• з потилиці вести бинт під праве вухо на праве око (або під ліве вухо на ліве око);

• чергують ходи бинта: один – через око, другий – округ голови;

• закінчити пов’язку коловим закріплю­ючим обертом.

4. Пов’язка на два ока – складається із сполучення двох пов’язок, накладених на ліве і праве око.

5. Пращоподібна пов’яз­ка – накладається на ніс, лоб і підборіддя (мал. 230).

Під пов’язку на поране­ну поверхню обов’язково під­кладають стерильну серветку чи бинт.

При травмах грудини можуть накладатися:

1. Спіральна пов’язка (з лямкою) (мал. 231-а):

• від бинта відрізають шматок завдовжки до 1,5 м і кла­дуть його на здорове передпліч­чя, залишивши його кінці вільно звисати на грудях;

• починаючи знизу, спі­ральними ходами бинтуют груд­ну клітку;

– вільні кінці лямки зв’язують на другому надпліччі. 2. Хрестоподібна пов’язка (мал. 231-б):

• починається 2-3 коловими фіксуючими турами бинта знизу, від більш вузької частини грудної клітки;

• ведуть бинт по передній поверхні грудини на ліве над­пліччя;

• фіксують коловим ходом;

• бинт проходить по спині через праве надпліччя;

• знов фіксується коловим ходом і т. д.

При травмах живота можуть накладатися:

1. Колова пов’язка;

2. Спіральна пов’язка;

1. Колосоподібна пов’язка на живіт і пахову частину тіла (мал. 232):

• починається з 1-3 коло­вих ходів навколо живота;

• потім бинт іде по зо­внішній поверхні стегна, навко­ло стегна і знову по зовнішній поверхні стегна повертається на коловий хід навколо живота.

На верхні кінцівки наклада­ють:

1. Спіральні пов’язки:

• на плече і передпліччя, бинтуючи від вузької частини кінцівки до широкої;

• на палець – починаю­чи ходом навколо зап’ястка, далі з тильного боку кисті до нігтьо­вої фаланги, потім зробивши спі­ральні ходи від кінця до початку пальця, зворотнім ходом по тиль­ній поверхні кисті повертають бинт на коловий хід навколо зап’ястка, де закріплюють кінець бинта (мал. 233-а, в);

2. Хрестоподібна пов’язка:

• на долоню або тильну поверхню кисті – починають з фік­сованого колового ходу на зап’ястку, а далі з тильного боку над до­лонею, потім знову по тильній поверхні кисті повертають на коло­вий хід навколо зап’ястка (мал. 233-б).

3. Колосоподібна пов’язка:

• на плечовий суглоб та передпліччя – починають від здоро­вого боку з пахвової ямки по грудях (1) і зовнішній поверхні пошко­дженого плеча ззаду через пахвову ямку на плече (2), далі по спині через здорову пахвову ямку на груди (3) і, повторюючи ходи бин­та, поки вони не закриють весь суглоб, закріплюють кінець бинта на грудях шпилькою (мал. 234).

^

1. Пов’язку на п’яту – першим ходом

бинта через ту її частину, що найбільше ви-

ступає (1), далі по черзі вище (2) і нижче (3)

першого ходу бинта, а далі для фіксації ро-

блять косі (4) і вісімкоподібні (5) ходи бинта

(мал. 235).