Клінічні ознаки перелому

Найпоширенішими клінічними ознаками переломів кісток кінцівок є: біль, порушення функції, вкорочення кінцівки та її деформація, патологічна рухливість та крепітація кісткових уламків, позитивний симптом осьового навантаження. Для внутрішньосуглобових переломів характерні біль, гемартроз, дефігурація та деформація суглоба, крепітація кісткових уламків, порушення симетрії зовнішніх орієнтирів, позитивний симптом осьового навантаження.

Діагноз верифікується рентгенологічно.

Основними задачами лікування постраждалого з переломами є відновлення цілісності кістки, анатомічної форми суглоба, функції пошкодженої кінцівки та працездатності пацієнта. Для реалізації цих задач необхідно дотримуватись наступних принципів:

• репозиція кісткових відламків;
• відновлення довжини та осі кінцівки;
• надійна фіксація кісткових фрагментів;
• можливість функціонального навантаження кінцівки до завершення періоду консолідації.

Існують два основних методи лікування переломів – консервативний та оперативний.

Консервативні методи лікування переломів

Консервативних методів лише два – фіксаційний та екстензійний.

Фіксаційний метод

Суть фіксаційного методу лікування полягає в одномоментній закритій ручній репозиції кісткових фрагментів та їх утриманні (ретенції) фіксаційною пов’язкою, найчастіше гіпсовою. Закрита одномоментна ручна репозиція широко використовується при лікуванні переломовивихів у надп’ятково- гомілковому суглобі, при переломах мета-епіфіза променевої кістки тощо.

Закриту репозицію необхідно виконувати якомога раніше від моменту отримання травми, оптимальним часом є 6-12 годин, оскільки вірогідне швидке наростання набряку м’яких тканин, що ускладнює або унеможливлює цю процедуру. Репозиція кісткових фрагментів повинна бути цілком безболісною. Техніка виконання полягає в тракції по осі кінцівки, зворотному порядку виконання ручних маніпуляцій механізму, що призвів до перелому. Попадання в міжвідламкову щілину м’яких тканин (інтерпозиція), наявність гематоми, набряку м’яких тканин можуть бути причинами невдалої репозиції та неефективності фіксаційного методу лікування.

Гіпсова пов’язка вперше була застосована в 1851 році голландськими лікарями Матіссеном та Вандерлоо. Гіпсова пов’язка успішно використовується в травматологічній практиці і має ряд позитивних властивостей: рівномірно та щільно прилягає до тіла; добре утримує відламки; легко знімається.

Медичний гіпс – це сульфат кальцію, висушений при температурі 100-130 °С, що має гідрофільні властивості. Недоліками фіксації гіпсовою пов’язкою є імовірність вторинного зміщення кісткових фрагментів; імовірність здавлювання м’яких тканин набряком; наявність постфіксаційної контрактури в суміжних суглобах; можливість тромбозу глибоких та поверхневих вен. В умовах сьогодення, в клінічній практиці використовуються пов’язки із синтетичних матеріалів, проте і вони мають практично ті ж самі недоліки.

Екстензійний метод

Суть екстензійного методу лікування полягає в постійному витягненні за допомогою тягаря, що діє поступово та дозовано, долаючи м’язову рефракцію, і тим самим дозволяє усунути зміщення кісткових відламків, а отже, виконати їх непряму репозицію. Окрім того, постійним витягненням можливо утримати (здійснити ретенцію) кісткові фрагменти в необхідному положенні. Постійне витягнення розділяють на клейове, лейкопластирне, манжетне та скелетне.

Після винаходу в Америці у 1839 році липкого пластира на основі каучуку, лейкопластирне витягнення отримало широке розповсюдження. В 1907 році Steinmann оприлюднив результати лікування 160 пацієнтів з переломами стегнової кістки, провівши через виростки стегна цвях та маніпулюючи тягарем вагою 5-15 кг. Саме цей факт і є початком історії постійного скелетного витягнення. Вперше в Україні метод постійного скелетного витягнення у 1910 році впровадив К.Ф. Вегнер.

При лікуванні переломів кісток кінцівок методом постійного скелетного витягнення необхідно дотримуватись 5 основних принципів:

1. Витягнення повинне здійснюватись у середньофізіологічному положенні, тобто положенні кінцівки, при якому рухи в суглобах у бік згинання та розгинання однакові.
2. Витягнення повинне здійснюватись у стані абсолютного фізіологічного спокою. Абсолютний фізіологічний спокій – мінімальне та рівномірне напруження всіх м’язів за умови повної відсутності сили тяжіння. Проте неможливо усунути напруження в м’язах одного сегмента кінцівки, якщо не розслаблені м’язи інших сегментів.
3. Принцип противитягнення. Витягнення завжди здійснюється за периферійний відламок, отже, противитягнення повинне здійснюватися всією вагою (масою) тіла пацієнта. У деяких посібниках з травматологи для реалізації цього принципу рекомендовано підняття ножного кінця ліжка на 30-70 см, залежно від ваги тягаря. Проте таке положення хворого є нефізіологічним, це проявляється в порушенні венозного кровообігу, підвищенні ЦВТ, зміщенні органів черевної порожнини до діафрагми та зменшенні легеневої вентиляції.

Тому така маніпуляція неможлива у постраждали похилого і старечого віку та пацієнтів з множинними та поєднаними пошкодженнями.

4. Принцип зіставлення відламків. Цей принцип реалізується встановленням периферійного відламка по відношенню до осі центрального. Зміщення по ширині та під кутом усуваються за допомогою бокових петель та бокового скелетного витягнення, що особливо показано при центральних переломах вертлюгової западини.
5. Поступовість навантаження. Тягар збільшують дозовано на 0,5-1 кг. На 2-гу добу виконують рентгенологічне дослідження і при необхідності – корекцію стояння кісткових фрагментів продовжують до 3-х діб. Максимальний тягар (10-12% маси тіла) утримують в середньому до двох тижнів, після чого тягар зменшують до початкового. Рентгенологічний контроль виконується протягом усього періоду застосування екстензійного методу лікування, а саме – від вправлення кісткових відламків до перших ознак утворення кісткового мозоля та достатньої консолідації кісткових фрагментів.

Метод скелетного витягнення має такі переваги:

• простота виконання;
• нескладне технічне оснащення;
• можливість візуального контролю за пошкодженою кінцівкою;
• доступність застосування;
• малотравматичність.

Значними недоліками постійного витягнення (що робить його застосування вузькообмеженим) є:

• гіпермобільність кісткових фрагментів;
• неможливість репозиції при наявності м’яких тканин у міжвідламковій щілині (інтерпозиція);
• нефізіологічне положення хворого в ліжку;
• гіподинамія;
• гіпокінезія;
• утруднена евакуація хворого;
• незручність у гігієнічному туалеті;
• вірогідність розвитку гіпостатичних ускладнень (пневмоній, пролежнів тощо);
• значне погіршення якості життя у період лікування.

Источник

До абсолютних відносяться наступні симптоми:

1.наявність кісткових уламків у рані;

2.патологічна (не природна) рухомість кінцівки;

3.скорочення чи деформація кінцівки;

4.порушення цілісності кісти, що визначається на основі рентгенологічних

досліджень.

Відносними ознаками є:

1.припухлість і крововилив у зоні травми;

2.відчуття болю в зоні перелому при навантаженні по осі кінцівки,

порушення її функції;

Симптомами закритих ушкоджень суглобів є наступні:

1.порушення форми суглоба внаслідок нагромадження крові в порожнечі чи

2.посиніння і зсув уламків;

3.біль у суглобі під час руху;

4.обмеження властивих даному суглобу активних і пасивних рухів;

5.патологічна нерухомість, не властива даному суглобу.

При відкритих ушкодженнях може мати значення розміщення рани. Наявність

у рані кісткових уламків із суглобними поверхнями, при витіканні

синюватої рідини та деформація контурів суглобів, вважаються абсолютними

ознаками їх вогнепального поранення.

Травматичним вивихом називається повне роз’єднання суглобних кінців двох

об’єднаних кісток із розривом капсули і зв’язку. Частковий зсув

суглобних поверхонь називається підвивихом. У випадку поранення шкіри і

капсули суглоба вивихи називають відкритими. Травматичні вивихи

конкретних суглобів вимагають у діагностиці даного виду ушкоджень

ретельного індивідуального підходу при обстеженні пацієнта з

обов’язковим рентгенологічним дослідженням.

Важливим лікувальним заходом при травмах опорно-рухового апарату є

іммобілізація.

Пошкодження плечового суглоба.

Забій плечового суглоба. Характеризується пошкодженням м’яких тканин в області плечового суглоба внаслідок дії травмуючого агента (прямого чи непрямого). Він характеризується болючістю в області пошкодження, набряком, наявністю крововиливів, порушенням функції в плечовому суглобі.

Пошкодження обертаючої (ротаторної) манжети плечового суглоба. Виникає внаслідок травми та являє собою розрив або частковий надрив передньо-зовнішньої частини капсули, через яку проходять сухожилки м’язів. Характеризується зазвичай лише болючістю в області плечового суглоба.

Діагноз ставиться на основі клінічних обстежень та додаткових інструментальних методів дослідження: УЗД, МРТ.

Лікування – оперативне, здійснюється двома способами: відкрито через розріз та артроскопічно під контролем відеокамери, що вводиться в плечовий суглоб. Метою оперативного втручання є відновлення пошкодженої частини обертальної манжети, тобто її фіксація “анкерами” (якорями).

Імпіджмент синдром плечового суглоба. Синдром, що характеризується “зіштовхуванням” двох поверхонь плечового суглоба за рахунок кісткових або інших розростань, вільних кістково-хрящових тіл плечового суглоба, або виникає за рахунок защемлення сухожилків пошкодженої обертаючої манжети плечового суглоба. Характеризується болючістю, що посилюється при піднятті руки догори, інколи біль супроводжується хрускотом, туго рухомість в суглобі, обмеження об’єму рухів в плечовому суглобі.

Лікування – оперативне: відкрито через розріз та артроскопічно під контролем відеокамери, що вводиться в плечовий суглоб. Метою оперативного втручання є відновлення пошкодженої частини обертальної манжети, якщо це є причиною, або видалення кістково-хрящових розростань, вільних кістково-хрящових тіл суглоба.

Адгезивний капсуліт. Виникає внаслідок запалення капсули плечового суглоба та синовіальної оболонки, що вистилає порожнину суглоба, що призводить до її зморщення, це в свою чергу спричинює біль, обмеження рухів в плечовому суглобі. Етіологія захворювання повністю невідома, розвитку захворювання сприяє запальні процеси капсули суглоба.

Лікування консервативне – протизапальна терапія, або при її неефективності – оперативна лікування: відкрито або артроскопічно. Метою оперативного втручання є розсічення злук, що стягують капсулу.

Вивихи в ліктьовому суглобі

При вивихах в області ліктьового суглобу необхідно проводити невідкладне вправлення. Після цього накладається гіпсова пов’язка терміном в 4-6 тижнів. При рецидивах вивиху, вираженій нестабільності в області ліктьового суглобу необхідно проводити оперативне лікування.

Вивихи в ліктьовому суглобі одні з найбільш частих, уступають по частоті тільки вивихам плеча і фаланг пальців.

Пошкодження ліктьового суглоба складають 15-20% всіх переломів верхньої кінцівки. Вони бувають внутрішньо- і позасуглобовими.

До внутрішньосуглобовим переломів відносяться черезнадмищелкові переломи, Т – і У-образні переломи виростків, переломи головчастого піднесення, блоку плечової кістки, головки і шийки променя, ліктьового і вінцевого відростків. До позасуглобових пошкоджень відносяться відриви внутрішнього і зовнішнього надмищелків, метафізарні переломи плеча, коли площина зламу проходить вище ямки ліктьового виростка.

Захворювання в області ліктьового суглобу:

Латеральний епікондиліт

До латерального виростка плечової кістки прикріпляються сухожилки розгиначів пальців, променевий та ліктьовий розгинач зап’ястя.

Медіальний епікондиліт

До медіального виростка плечової кістки прикріпляються сухожилки променевого та ліктьового згинача зап’ястя, поверхневого згинача пальців, довгого згинача великого пальця.

Внаслідок надмірного функціонального перевантаження, травм та постійних мікротравм, в даних місцях може виникати запалення, що призводить до болю і порушення функції.

Лікування полягає в розвантаженні даного сегменту, адекватній протизапальній терапії. При вираженому больовому синдромі та при відсутності ефекту виконують блокади в область медіального чи латерального виростків.

Бурсит ліктьового паростка

Слизова сумка знаходиться під шкірою в місці прикріплення трьохголового м’язу плеча. Бурсит зустрічається у людей значної фізичної праці, що виникає внаслідок хронічного перенапруження трьохголового м’язу плеча. При бурситі стінки слизової сумки потовщуються, в її порожнині скопичується ексудат.

Лікування, як правило, консервативне. При рецидиві захворювання виконується тотальна бурсектомія, що полягає в повному видаленні слизової сумки.

Захворювання в області променево-запястного суглобу:

Стілоідіт променевої кістки, що виникає внаслідок запалення в місці прикріплення плече-променевого м’яза.

Стілоідіт ліктьової кістки або стенозуючий лігаментит п’ятого фіброзного каналу тильної поперечної зв’язки.

Лікування полягає в розвантаженні, знеболюючій та протизапальній терапії. При відсутності ефекту використовують блокади в область шиловидного відростку променевої чи ліктьової кісток.

3.Хвороба де Кервена – стеноз першого фіброзного каналу при асептичному запаленні сухожилків короткого розгинача та довгого відвідного м’язу першого пальця кисті. Виникає обмеження розгинання першого пальця.

Лікування, як правило, консервативне. При відсутності ефекту виконується оперативне лікування, що дозволяє відновити безболісні рухи першого пальця в повному обсязі.

Синдром карпального каналу – компресійна нейропатія серединного нерва, що виникає внаслідок гіпертрофії поперечної зв’язки долоні. Проявляється біллю та порушенням чутливості в першому, другому, третьому пальцях кисті.

Ульнарний синдром зап’ястя (Синдром Гуйона) – компресійна нейропатія долонної гілки ліктьового нерва. Проявляється біллю та порушення чутливості в області четвертого, п’ятого та частково третього пальців кисті.

Источник

Ознаками перелому є пошкодження структури і порушення цілісності кісткових тканин в скелеті людини. Перелом – це досить серйозна травма, викликана зовнішнім впливом, тиском на кістку, силою, що перевищує межі її міцності.

Причини

Причинами переломів можуть стати:

транспортні аварії;
попадання в завали різних порід;
падіння з висоти;
прямий удар;
травма, пов’язана із заняттями спортом;
перелом, викликаний втратою міцності кістки, в результаті захворювань.

Розрізняють механізми отримання травми. Це може бути поява перелому безпосередньо в місці дії сили (прямий) або розлом в близькості від місця тиску на кістку (непрямий). Травма часто здатна вивести на тривалий час звичного підвалини людини, позбавити його працездатності.

Ознаки

Симптоми перелому не завжди дають можливість точно встановити діагноз. У деяких випадках необхідна додаткова діагностика, допомагає його виявити. Невизначений характер ознак іноді призводить до помилкового діагнозу і у зв’язку з цим розрізняють абсолютні ознаки перелому (достовірні), які не викликають сумнівів у деформації цілісності кістки від тиску, і відносні (непрямі) – ті, що згодом діагностуються як забій.

Абсолютний ознака перелому кісток характеризується:

яскраво вираженим протиприродним положенням кінцівок;
рухливість кістки у характерному місці, на лінії пошкодження;
своєрідним хрустким звуком (крепітацією) при русі;
наявністю відкритої рани з помітно виділяється уламком кістки;
зміною довжини кінцівки;
втратою чутливості в шкірних покривах, викликаної розривом нервових стовбурів.

Якщо виявляються всі достовірні ознаки перелому або один з них, то можна з упевненістю діагностувати у хворого перелом.

Відносні симптоми переломів:

больовий синдром на місці дії, особливо при русі травмованої кістки, а також при осьовому навантаженні (при переломі гомілки натиснути область п’яти);
виник протягом короткого часу (від 15 хвилин до 2 годин) набряк місця перелому. Даний симптом не є точним, так як і удар може супроводжуватися набряком м’яких тканин;
поява гематом. Не відразу виявляється на місці травми, при пульсації місця є ознакою триваючого підшкірного кровотечі;
відсутність або зменшення рухливості пошкодженої кінцівки, повне або часткове обмеження функціонування травмованої або близько розташованої кістки.

Діагностуючи один з наведених симптомів не можна говорити про наявність перелому, оскільки вони також є і ознакою забиття.

Класифікація на абсолютні та відносні ознаки перелому допомагає, використовуючи знання симптомів, з повною точністю визначити, якому пошкодження схильний пацієнт, встановити ступінь тяжкості травми. При наявності непрямих ознак переломів необхідно додаткове рентгенівське обстеження, щоб встановити точний діагноз.

Види пошкоджень

Серед травм кістки можна визначити закритий або відкритий тип.

До відкритого відноситься наявність розриву м’яких тканин уламком кістки, утвореним у результаті травми. При цьому переломі спостерігається кровоточива рана, через яку помітний уламок пошкодженої кістки.
Закритий перелом характеризується відсутністю ушкоджень і ран, цілісності шкірних покривів.

Перелом може бути ускладнений зсувом одного або декількох уламків. Закриті переломи бувають одиничні, множинні і комбіновані. Відкриті – вогнепальними або без використання зброї.

По місцю розташування травми розрізняють:

перелом всередині суглоба (епіфізарний), призводить до руйнування зв’язок суглоба, капсули;
білясуглобовий (метафизарный);
розлом кістки на середній ділянці (діафізарний).

За ступенем тяжкості бувають:

типові;
складні переломи.

До другого типу відносять пошкодження внутрішніх органів, сильна кровотеча, зараження інфекцією і т. д.

Зовнішні та внутрішні прояви

Ознаками перелому є:

біль, що залежить від місця пошкодження кістки і знаходиться поблизу кількості нервових закінчень;
набряклість – проявляється в короткий проміжок часу після травми і призводить до зміни, зглаженості контурів кінцівки в області травми;
крововиливи, гематоми – у залежності від місця локалізації травми бувають – підшкірні, піднігтьові, міжм’язові, подфасциальные, поднадкостничные, внутрішньосуглобові;
зміна контуру кістки верхньої або нижньої кінцівки – розмір її залежить від величини пошкодженої ділянки або кута зміщення кісткових уламків;
порушення кровообігу і руху лімфи – відбувається при здавлюванні або розриві, що знаходиться поблизу великого кров’яного судини.

Перша допомога

Від правильності, умелости і грамотності надання першої допомоги при переломах залежить подальше якість життя травмованого пацієнта. Перше, що необхідно зробити свідку події – викликати бригаду «Швидкої допомоги», потім провести знеболення області травмування з допомогою препаратів місцевої або загальної анестезії.

При відкритому переломі кістки необхідно зупинити крововтрату і усунути за допомогою стерильної серветки попадання інфекції в рану.

Наступним етапом є знерухомлення (іммобілізація) пошкодженої кінцівки за допомогою підручних або спеціальних засобів. Доставка пацієнта до лікувального закладу.

Лікування

Лікування переломів здійснюється двома способами:

з проведенням хірургічної операції;
або консервативно.

Консервативне лікування включає щільне зіставлення кісткових відламків (репозицію). При цьому методі відбувається знеболювання ділянки травми, і лікар встановлює на вихідне природне місце зміщені пошкоджені кісткові тканини. Потім відбувається закріплення і знерухомлення кінцівки за допомогою спеціальних засобів, які служать надійною фіксацією, не приводить до різних ускладнень і дискомфорту пацієнта.

Хворий не може включитися в процес реабілітації і долучитися до виконання активних дій. Для цього потрібен деякий час.

До способів фіксації відносяться:

пов’язки, лангеты з гіпсу;
утримуючі шини;
скелетне витяжіння і т. д.

При показаннях до оперативного втручання необхідно стабілізувати загальний стан хворого, нормалізувати роботу внутрішніх органів. В процесі операції лікар через хірургічний надріз відновлює цілісність кістки, очищає м’які тканини від можливо утворилися осколків, фіксує кістку за допомогою металевих конструкцій – спиць, болтів, пластин.

Доктором призначаються спеціальні препарати, що містять кальцій, сприятливо впливають на утворення кісткової мозолі і сприяють швидкому загоєнню тканин. На прохання пацієнта, заснованої на його відчуттях, лікар призначає знеболюючі препарати, а також протизапальні мазі і креми.

Реабілітація

Існує маса методів відновлення функцій травмованої кістки, до них відносяться:

лікувальна фізкультура;
масаж;
збалансоване харчування;
санаторно-курортне лікування.

Під спостереженням лікаря-реабілітолога проходять заняття з реабілітації пацієнта згідно з індивідуально розробленим планом і необхідного в конкретному випадку комплексу вправ. Раціон харчування хворого в цей період повинен бути збагачений продуктами, які містять кальцій – молоко, сир, яйця, сир і т. д.

Наслідки

Діагностується перелом за допомогою рентгенографії, яка допомагає визначити дефект кістки, контур перелому, напрямок зміщення кісткових відламків, побачити вогнище локалізації травми. При ускладнених переломах для визначення точного діагнозу застосовують МРТ або комп’ютерну діагностику. Це дозволяє лікарю визначити складність перелому і стан, які знаходяться поблизу суглобів, визначити наявність внутрішніх розривів у м’яких тканинах. Це допоможе призначити найбільш ефективне лікування пацієнта.

В іншому випадку, неправильне або неточне діагностування може призвести до ускладнень або неприємних наслідків, тягне появу неправильного зрощення відламків і провідним до повторного відновлення пошкоджених кісток, а також утворення несправжніх суглобів і виникненню інфекцій у пошкоджених м’яких тканинах. Дані показники згодом призведуть до обмеженого способу життя травмованого пацієнта.

Процес одужання пацієнта з переломом кістки скелета багато в чому залежить від його настрою і точності виконання призначень лікаря. Лише в цьому випадку можлива повна і швидка реабілітація, нормалізація загального стану, відновлення втрачених функцій кістки, відновлення працездатності.

Источник