Іммобілізація при переломах кісток верхньої кінцівки

Перекладаючи потерпілого з накладеною шиною при переломі кісток верхньої кінцівки, необхідно, щоб хтось із помічників підтримував ушкоджену кінцівку.

При переломі плечової кістки найпростішими методами іммобілізації є косинкова пов’язка або імпровізовані шини з двох дощечок, обмотаних бинтом і прив’язаних або прибинтованих до плеча. При цьому зігнута у ліктьовому суглобі рука підтримується косинковою пов’язкою.

При переломі ключиці можна виконати іммобілізацію, як показано на, а при переломах плеча та ключиці.

При переломах кісток передпліччя виражена деформація спостерігається тільки у випадку перелому обох кісток (променевої і ліктьової), а якщо зламана одна з них, то інша виконує роль шини і тим самим зменшує деформацію.

Іммобілізація при переломах кісток нижньої кінцівки

При переломі стегна для іммобілізації використовують дві шини (обгорнуті ватою або іншим м’яким матеріалом). Одну (довшу) – довжиною від пахви до ступні – прикладають до зовнішньої поверхні кінцівки, другу шину (коротшу) – від паху до ступні – прикладають по внутрішній поверхні кінцівки. Ступня повинна встановлюватись під кутом 90° до гомілки. Обидві шини прив’язують (бинтом, ременем або смужками матерії) до тулуба та другої кінцівки, причому кінці шин повинні виступати за ступню на 5-10 см. При відсутності підручного матеріалу або часу на його пошуки, можна використати більш простий прийом іммобілізації – “нога до ноги”.

При переломі кісток гомілки іммобілізацію виконують, як і при переломі стегна, – використовуються дві шини, які накладаються по зовнішній та внутрішній поверхнях гомілки від стегна до ступні. При несприятливих умовах можна застосувати вищеназваний метод “нога до ноги”.

При переломах коліна шину необхідно розмістити вздовж задньої поверхні кінцівки.

При аваріях, катастрофах у потерпілих можуть виникати вивихи.

Вивих – це ненормальне стійке зміщення суглобових поверхонь, порушення цілісності капсули суглобу та зв’язок.

Ознаки вивиху:

— біль в суглобі – порушення його форми;

— укорочення кінцівки – порушення рухової функції.

Перша допомога: іммобілізація кінцівки, введення знеболюючих (при можливості).

Ушкодження голови

Ушкодження голови може супроводжуватись ранами, забоями м’яких тканин, а також закритими і відкритими ушкодженнями головного мозку.

Найчастіше зустрічаються закриті ушкодження голови: струс головного мозку та забій. Вони можуть супроводжуватися нудотою, блювотою, запамороченням, дзвоном у вухах, втратою свідомості. Останній симптом може тривати від кількох хвилин до кількох годин і навіть днів (при важких травмах черепа – забої, стисканні головного мозку, проникливому пораненні черепа).

Стискання головного мозку є найважчим видом ушкодження, яке виникає при закритих та відкритих переломах черепа, з утворенням гострого набряку клітин мозку, кісткових уламків, внутрішньочерепним крововиливом (гематомою) та наявністю сторонніх тіл в мозку.

Перша допомога при закритих ушкодженнях головного мозку на місці події повинна надаватися з великою обережністю, так як різкі рухи можуть погіршити стан потерпілого. Піднімати потерпілого слід в лежачому положенні, підтримуючи йому голову. Якщо потерпілий без свідомості, не слід його турбувати (трясти) для того, щоб привести до тями. Потерпілому слід забезпечити спокій, він повинен лежати. При блювоті голову потерпілого необхідно обережно повернути на бік. Після чого витерти ротову порожнину, не допустити виникнення асфіксії! Обов’язковою є іммобілізація шийного відділу хребта і голови.

При відкритих, проникаючих пораненнях черепа не слід вводити тампони в рану, висушувати її, діставати уламки кісток та сторонні тіла з рани.

Необхідно краї рани обробити антисептичним розчином (при можливості) і обережно накласти на рану стерильну пов’язку.

Ушкодження хребта

Травми хребта відносять до важких наслідків аварій чи катастроф, так як нерідко це пов’язано з ушкодженням спинного мозку, що викликає паралічі, втрату чутливості, неможливість самостійно оправлятися. Особливо небезпечним є ушкодження шийного відділу спинного мозку, так як там розташовані життєво важливі центри, ураження яких може викликати швидку смерть потерпілого.

Перша медична допомога потребує обережного ставлення до такого потерпілого – слід виключити згинання хребта, різкі рухи (так як уламки хребців можуть стиснути, пошкодити речовину спинного мозку). Якщо потерпілий лежить на спині, його не можна підіймати за руки та ноги. Потерпілого (навіть лише при підозрі на травму хребта) перекладати, повертати, підіймати потрібно обережно та повільно, “одним блоком” 3-4 рятівникам.

Потерпілого з переломом хребта (чи підозрою на його ушкодження) слід покласти на тверду поверхню – дерев’яний щит, широку дошку, лист фанери та інш., тобто виключити згинання хребта. Якщо рятувальників мало (1-2), тобто немає можливості повернути потерпілого “одним боком”, щоб підкласти дошку чи щит, у цих випадках необхідно довгу дошку повільно просунути під хворого – від п’ят до потилиці, вздовж хребта, і прив’язати хворого бинтами, ременем до неї (фіксація).

При травмах шийного відділу хребта часто в поєднанні з черепно-мозковою травмою), які виникають при ДТП, необхідно накласти на шию імпровізовану шину – “комірець”, з цією метою використовують газету, картон, ватно-марлеву пов’язку.

Опіки

Це пошкодження шкіри чи слизових оболонок, часто з прилеглими тканинами, внаслідок дії на них високої температури або хімічних речовин.

В залежності від глибини ураження м’яких тканин виділяють такі ступені опіків:

І ступінь – почервоніння шкіри і її набряк;

ІІ ступінь–почервоніння шкіри та поява на ній міхурців, різних за розмірами, з прозорим або каламутним вмістом;

ІІІ ступінь– некроз (омертвіння) шкіри з утворенням струпа, що виникає внаслідок згортання тканинних білків;

IV ступінь– некроз шкіри та глибших шарів тканин.

При опіках шкіри міцними кислотами та лугами характерним є забарвлення струпа:
— від азотної кислоти – світло-жовте;
— від сірчаної – спочатку сіро-біле, а потім темно-коричневе;
— від лугів – білувате і т.д.

Важкість та небезпечність опіків залежать від площі (розмірів) опікової поверхні та глибини опіку.

Всі опіки характеризуються гострим та пекучим болем, який може призвести до розвитку шоку. Опіки 1/3-1/2 (а у дітей 1/8-1/4) поверхні тіла є досить небезпечними для життя потерпілого. А якщо площа опіків більша, – то смертельними.

Перша медична допомога:

ˆякомога швидше припинити дію високої температури (загасити полум’я, припинити дію електричного струму);

§ охолодження ураженої поверхні;

§ обережно зняти рештки тліючого одягу;

§ білизну, яка прилипла до тіла, обережно зрізати (ножицями, ножем);

§ якщо немає гострої потреби у знятті одягу, то цього робити і не потрібно, щоб зменшити больові відчуття;

§ при опіках І ступеню допомога полягає в змащуванні обпечених місць вазеліном;

§ при опіках ІІ, ІІІ, IV ступенів необхідно накласти стерильну (при можливості) пов’язку, а якщо опіки великі, використати простирадло;

§ забороняється проколювати міхурці, промивати рани, обробляти їх мазями, аерозолями, барвниками до того, як потерпілого доставлено в лікарню;

§ ввести, при можливості, анальгетики (анальгін, баралгін, максігам) – краще ін’єкційні;

§ при великих опіках кінцівок необхідна іммобілізація кінцівки;

§ при перевезенні такого потерпілого слід покласти на непошкоджений бік та ретельно вкрити, дорогою слід давати йому багато пити.



Практичнезаняття

ТЕМА 11: Перша медична допомога при переломах кісток. Транспортна іммобілізація.

Мета: – дати поняття про різні види переломів, їх класифікацію;

– визначити характерні ознаки перелому;

– навчити вибирати спосіб транспортування потерпілих.

Навчальні питання:

1. Поняття про перелом. Класифікація переломів.

2. Ознаки перелому.

3. ПМД при переломах. Транспортна іммобілізація.

Студенти мають знати:

– види переломів;

– класифікація травматичних переломів;

– ознаки перелому;

– принципи транспортної іммобілізації.

Студенти повинні засвоїти терміни і поняття:

– перелом, транспортна іммобілізація.

Місце заняття: клас захисту Вітчизни.

Час: 80 хв.

Метод проведення заняття: практичне заняття

Обладнання: медична сумка.

Структура заняття

I. Організаційний момент – 2 хв.

II. Актуалізація опорних знань і умінь студентів – 8 хв.

III. Вивчення нового матеріалу – 50 хв.

IV. Закріплення нових знань і умінь студентів – 10 хв.

V. Підсумок заняття – 5 хв.

VI. Домашнє завдання – 5 хв.

Хід заняття

I. Організаційний момент – 2 хв.

Шикування групи в одну (дві) шерен­ги черговим групи, перевірка за списком та зовнішнього стану студентів, віддача рапорту викладачу, привітання викладачу (тренування декілька раз – в разі потреби ).

II. Актуалізація опорних знань і умінь студентів – 8 хв.

1. Перевірка вивчення і виконання домашнього завдання.

2. Оголошення теми, мети та порядку вивчення матеріалу.

III. Вивчення нового матеріалу – 50 хв.

1. Поняття про перелом. Класифікація переломів.

Переломомназивається порушення цілості кістки. Розріз­няють переломи травматичні і патологічні. Виникнення остан­ніх обумовлене наявністю патологічного процесу в кістці (тубер­кульоз, остеомієліт, пухлини), при яких на певному етапі лікування хвороби звичайне навантаження на кістки призводить до перелому. Травматичні переломи діляться на:

Переломи без зміщення — це переломи, під час яких не виникає зміщення відламків кісток один відносно одного.

Тріщини — це переломи, в результаті яких порушується яка-небудь частина поперечника кістки. Найчастіше виникає поздовжня щілина.

Переломи зі зміщенням — це переломи, коли зміщуються поверхні відламків.

Переломи одиничні — це переломи, внаслідок яких утворю­ються тільки два відламки.

Переломи множинні — це переломи з утворенням трьох або більше відламків чи осколків кісток.

Переломи закриті — це переломи, під час яких не розри­вається шкірний покрив.

Переломи відкриті — це переломи, під час яких у місці травми утворюється рана. Такий перелом завжди супроводжується кровотечею.

Переломи кісток: а — закритий одиничний; б — закритий множинний; в — відкритий.

Переломи бувають найрізноманітнішої форми: поперечні, косі, спіральні, поздовжні. Часто спостерігаються уламчасті пере­ломи, коли кістка розбита на окремі уламки. Перелом, що вини­кає від стиснення або сплющення, називається компресійним.

Більшість переломів супроводжується зміщенням уламків, що обумовлено, з одного боку, напрямком механічної сили, яка викликала перелом, з іншого боку – тягою м’язів, які прикрі­плюються до кістки, внаслідок їхнього скорочення після травми. Залежно від характеру травми, локалізації перелому та сили м’я­зів зміщення кісткових уламків можуть бути різних видів: змі­щення по довжині, під кутом, бічні. Нерідко трапляються вбиті переломи – коли один з уламків впроваджується в іншій.

2. Ознаки перелому.

Для перелому характерні:

– різкий біль, що підсилюється при будь-якому русі і навантаженні на кістку,

– зміна положення і фор­ми кінцівки,

– порушення її функції,

– поява набряклості і синця в зоні перелому,

– укорочення кінцівки,

– патологічна (ненормальна) рухливість.

При обмацуванні місця перелому виникає різкий біль, при цьому вдається визначити нерівність кістки, гострі краї улам­ків і хрускіт (крепітацію) при легкому натисненні. Проводити обмацування кінцівки, особливо при визначенні патологічної рухливості, треба обережно, двома руками, не заподіюючи додат­кового болю, намагаючись не викликати розвитку ускладнення (ушкодження уламками кістки кровоносних судин, нервів, м’я­зів, слизових оболонок і шкіри).

При відкритому переломі нерідко в рані виступає уламок кістки, що прямо вказує на перелом. У цьому випадку додатково проводити обмацування і дослідження області перелому не треба.

Переломи кісток таза та хребта часто спричинюють розлади сечовиділення і порушення функцій нижніх кінцівок. Перело­ми кісток черепа супроводжуються кровотечею з вух. Під час тяжких переломів нерідко настає шоковий стан, особливо у випадках відкритих переломів, що супроводжуються артері­альною кровотечею.

Переломи не завжди легко розпізнати, тому в сумнівних випадках допомогу слід подавати як при переломах, з метою уникнення можливих ускладнень.

3. ПМД при переломах. Транспортна іммобілізація.

Перша медична допомогаполягає в проведенні заходів, спря­мованих на зменшення болю: холод на ушкоджений суглоб, засто­сування знеболюючих, іммобілізація кінцівки в тому положенні, якого вона набула після травми. Руку підвішують на косинці або пов’язці з бинта, ногу — іммобілізують за допомогою шин або пі­дручних засобів. Свіжі вивихи вправляти значно легше, ніж за­старілі. Уже через 3-4 години після травми в області ушкодженого суглоба розвивається набряк тканин, який утрудняє вправляння. Вправляння вивиху – лікарська маніпуляція, тому постраждалий повинен бути направлений в лікувальну установу. При вивихах верхніх кінцівок постраждалий сам може дійти до лікарні або його доставляють на будь-якому транспорті у положенні сидячи. Постраждалого з вивихом нижніх кінцівок транспортують у по­ложенні лежачи.

Не слід намагатися вправити вивих, самотужки, тому що іно­ді буває важко встановити, вивих це чи перелом, тим більше, що часто вивихи супроводжуються тріщинами і переломами кісток.

Правильна та своєчасна допомога при переломах є одним з найважливіших моментів їх лікування. Швидко надана перша ме­дична допомога багато в чому обумовлює швидке зрощення пере­ломів, дозволяє попередити розвиток багатьох ускладнень (крово­теча, зміщення уламків, ушкодження нервових стовбурів тощо).

Транспортна іммобілізація— заходи щодо забезпечення не­рухомості кісток у місці перелому. Здійснюється накладанням відповідних шин, виготовлених з табельних чи підручних матеріалів, фіксацією двох розміщених поряд суглобів тощо. Такі заходи зменшують біль, що попереджає розвиток шоку.

Будь яка транспортна іммобілізаційна пов’язка складається з трьох частин:

– шини;

– прокладки;

– фіксу вальної пов’язки.

Основними заходами першої медичної допомоги при перело­мах кісток є:

– створення нерухомості кісток в області перелому (іммобілі­зація);

– проведення заходів, які спрямовані на боротьбу із шоком або його попередженням;

– організація найшвидшого транспортування постраждалого в лікувальну установу.

Основну масу переломів становлять переломи кінцівок. Правильно проведена іммобілізація попереджає зміщення улам­ків, зменшує загрозу можливого поранення магістральних судин і нервів гострими краями кісток і виключає можливість ушкод­ження уламками кісток шкіри (перехід закритого перелому у від­критий) під час транспортування постраждалого. Іммобілізація кінцівки проводиться за допомогою транспортних шин або під­ручного матеріалу.

Загальні принципи транспортної іммобілізації:

• транспортну іммобілізацію треба проводити в най­більш ранні строки;

• одяг і взуття з травмованого, зазвичай, не знімають;

• при ушкодженні будь-якого сегмента кінцівки знерухомлюють два сусідні суглоби, а при травмах плечо­вої кістки та плечового суглоба, стегнової кістки й кульшового суглоба — усі основні суглоби верхньої (плечо­вий, ліктьовий, променево-зап’ястковий) або нижньої (кульшовий, колінний і гомілковостопний) кінцівок;

• транспортну шину перед накладенням моделюють відповідно до форми та положення основних сегментів кінцівки, накладають шину поверх ватно-марлевої про­кладки.

Надаючи допомогу, дотримуйтеся таких правил:

• ушкоджену кінцівку потрібно обкласти ватою чи будь-якою тканиною;

• фіксувальні засоби закріплюють на ушкодженій кінцівці за допомогою бинта, хустини, косинки, мотузки, ременя тощо;

• шину слід кріпити надійно, добре фіксуючи ділянку перелому;

• при переломі стегна фіксуються всі суглоби ушкодженої кінцівки (кульшовий, колінний, гомілковостопний);

• за відсутності іммобілізаційних засобів зламану руку можна фіксувати до тулуба, зламану ногу — до здорової ноги за допомогою косинок, одягу, бинта;

• при відкритому переломі слід обов’язково обробити рану та накласти стерильну пов’язку, а потім іммобілізу­вати кінцівку;

• слід дати постраждалому знеболювальні засоби.

Для транспортної іммобілізації використовують табельні та підручні засоби:

– іммобілізаційні шини (металеві драбинчаті, сітчаті, фанерні, спеціальні (наприклад, шина Дітеріхса));

– транспортні пов’язки;

– підручні засоби іммобілізації (фанера, палки, тонкі дошки та ін.).

Промисловість випускає кілька видів табельних шин:

• драбинчаста шина Крамера — виготовляється з гнучких ме­талевих дротів і використовується для іммобілізації верхніх кінцівок;

• сітчаста металева шина — застосовується для іммобілізації верхніх кінцівок, під час переломів у ділянці гомілкового суглоба, їй легко надати необхідну форму;

• фанерна шина — виготовляється різної довжини, не піддається моделюванню, у випадку використання обгорта­ється ватно-марлевими серветками;

• транспортна шина Дитеріхса — виготовляється з деревини; складається з двох розсувних планок різної довжини, рухомої підошви і палички-закрутки для витягування кінцівки. Використовується для іммобілізації нижніх кінцівок.

Транспортна іммобілізація залежно від локалізації перелому

При переломах кісток черепа потерпілого вкладають на ноші животом донизу, під обличчя підкладають ватно-марлеве коло.

При ушкодженні щелеп накладають пращеподібну по­в’язку, голову повертають набік, щоб уникнути западання язика.

При переломах ключиці на ділянку плечей наклада­ють два ватно-марлевих кільця, котрі зв’язують на спині. Руку підвішують на косинці.

При переломах ребер грудну клітку в стані видиху туго перев’язують або стягують її бинтами, простирадлом чи рушником і зашивають їх. Транспортують постраждалого в положенні сидячи.

При переломах кісток кисті та пальці. у долоню вкладають щільну купку вати, обмотану марлею, щоб надати пальцям напівзігнутого положення. На передпліччя, кисть і пальці накладають шину, руку підвішують на косинці. Шина повинна бути накладена щільно, але не дуже туго, щоб не порушувати кровообігу в кисті. Якщо пальці посиніли та холодні на дотик або постраждалий відчуває поколю­вання в кінчиках пальців, потрібно послабити пов’язку.

При переломі кісток передпліччя руку по­трібно обережно зігнути в ліктьовому суглобі під прямим кутом, повернути долонею до грудей і в такому положенні зафіксувати шиною (від основи пальців до верхньої третини плеча), щоби зробити нерухомим ліктьовий і променево-зап’ястковий суглоби.

Якщо немає матеріалу, який можна застосувати як шину, достатньо скористатися трьома косиночними пов’язками чи зафіксувати травмовану руку за допомогою підвернутої поли піджака. Для підвішування руки використовуйте косинку, бинт або ремінь.

При травмі плечового суглоба та переломі плечової кістки шину моделюють таким чином, аби вона проходила від здорової лопатки через надпліччя ушкодженої кінцівки на плече та передпліччя до пальців. Руку підвішують на косинці. Якщо немає шини для іммобілізації, руку підвішують на косинці та прибинтовують до тулуба.

При переломі кісток стопи й ушкодженні гомілково-стопного суглоба шину згинають таким чином, щоб її можна було накласти на підошву стопи й задню поверхню гомілки до її верхньої третини. Для п’яти роблять заглиблення, в яке кладуть вату, щоб не було тиску на п’яткову кістку. Стопа повинна бути зафіксована під прямим кутом до гомілки. При використанні підручних засобів їх на­кладають із зовнішнього та внутрішнього боків гомілки, добре фіксуючи стопу. У місцях прилягання підручного засобу до кісткових виступів підкладають вату.

При переломах кісток гомілки іммобілізацію проводять так само, як і при переломах в ділянці гомілковостопного суглоба, фіксуючи гомілковостопний і колінний суглоби. Шину накладають від стопи до верхньої третини стегна. За відсутності іммобілізаційних засобів ушкоджену кінцівку можна прибинтувати до здорової.

При переломах кісток стегна використовують спеці­альні шини (Дітеріхса). Шина Дітеріхса склада­ється з двох дерев’яних розсувних планок різної довжини, фанерної підошви та палички-закрутки. Зовнішня планка довша від внутрішньої. При використанні шини планки розсовують до необхідної довжини, щоби внутрішня впира­лась у промежину, а зовнішня — в пахвову западину; вони мають на 3 см виступати за кінцівку.

До стопи прибинто­вують фанерну підошву. Нижні кінці обох планок встав­ляють у дротові скоби підошви, після чого нижній кінець зовнішньої планки — в паз поперечної планки, з’єднаної з внутрішньою. Планки шини прибинтовують до кінцівки й тулуба. Закруткою витягають кінцівку.

При переломах кісток таза травмованого необхідно покласти на тверду рівну поверхню (фанеру, дошки) та, якщо необхідно, зафіксувати його. Ноги постраждалого повинні бути зігнуті в колінах і трохи відведеш в боки, під коліна підкладають валик. При транспортуванні ноги в колінах і ділянці гомілковостопних суглобів необхідно не туго зв’язати.

При переломі в шийному відділі хребта спостерігається сильний біль, неможливість рухати головою. При ушкодженні спинного мозку настає частковий або повний параліч рук і ніг. Маніпуляції з потерпілим виправдані в разі немож­ливості викликати “швидку допомогу” й зумовлені необ­хідністю транспортувати постраждалого до лікувального закладу. При цьому необхідно зафіксувати шийний відділ хребта. Коли ж немає порушення дихання, можна на­класти ватно-марлевий комір (при цьому обкладають шию ватою та акуратно бинтують). Якщо стан постраждалого унеможливлює найменші рухи головою, декілька чоловік повинні припідняти його та покласти на щит або широку дошку й зафіксувати на ній пов’язкою за нижню щелепу чи обкласти голову травмованої людини поліетиленовими пакетами з піском, землею, водою. Піднімати потерпі­лого необхідно в абсолютно горизонтальному положенні, фіксуючи тіло руками в ділянці шиї, спини, таза, гомілки та стопи.

Так само акуратно необхідно надавати допомогу постраждалому з переломами в інших відділах хребта. Навіть незначне зміщення хребців може призвести до травми спин­ного мозку, аж до його розриву, з огляду на що категорично забороняється садити потерпілого чи ставити на ноги. За відсутності дошки переносити постраждалого можуть декілька людей на простирадлі чи ковдрі, діючи по команді одного з них. Дуже важливими при цьому є акуратність, плавність і синхронність рухів. Якщо неможливо значно підняти людину, необхідно підкласти під неї широку дошку.

При переломах у поперековому відділі хребта постраждалий може лежати животом на жорсткій поверхні з валиком під грудьми.

Закріпити навчальний матеріал практичним відпрацюванням.

IV. Закріплення нових знань і умінь студентів – 10 хв.

– Що таке перелом?

– Види переломів?

– Класифікація травматичних переломів.

– Які ознаки перелому?

– Що таке транспортна іммобілізація?

– Розповісти принципи транспортної іммобілізації.

V. Підсумок заняття – 5 хв.

Наголошення темі та % досягнення поставленої меті заняття.

Оголо­шення оцінок, особисті зауважен­ня, щодо відповіді студентів та термін усування недоліків.

VI. Домашнє завдання – 5 хв.

Підручник «Захист Вітчизни» ст.

, Основи медичних знань. К., 2006, ст.34-40